Читать «Тартарен Тарасконський» онлайн - страница 195

Острів уже зник із очей, а Тартарен, прихилившись до борту, голосно просторікував перед матросами, що саме змітали з палуби вугільний пил, і вахтовими офіцерами, які підійшли послухати його.

Та нарешті слухачам надокучили його теревені. Паскалон попросив дозволу піти на ніс – довідатись, що кажуть про губернатора тарасконці, які, збившись у гурти, в тяжкому заціпенінні мокли під дощем. Насправді ж Паскалон хотів сказати кілька заспокійливих та підбадьорливих слів своїй любій Клорінді.

Коли за годину він повернувся, Тартарен розкошував у салоні на дивані – у фланелевих кальсонах, із пов’язаною хусткою головою, наче був у своєму затишному тарасконському будиночку, – покурював люлечку й попивав чудовий шері-гоблер.

– Ну, то що кажуть про мене добрі люди? – благодушно спитав учитель.

Паскалон не приховав од нього правди: мовляв, усі вони «дуже на нього сердиті».

Їх загнали на нижню палубу, мов ту худобу, їх тримають надголодь, поводяться з ними брутально, й у всіх цих лихах вони звинувачують губернатора.

Однак Тартарен, вислухавши Паскалона, тільки знизав плечима: хто-хто, а він добре знав свій народ! Усе це розвіється першого ж погожого ранку.

– Що правда, то правда, вони не злопам’ятні, – відказав Паскалон, – але їх підбурює паскудник Костекальд.

– Костекальд? Як?… Чому ви згадали про Костекальда?

Тартарен, почувши це лиховісне ім’я, не на жарт стурбувався.

Паскалон розповів, що «Томагавк» підібрав їхнього ворога в морі, – той плив у човні, ледве живий від голоду й спраги, – а потім Костекальд доніс англійцям, що на їхній території розташувалася французька колонія, і привів корабель до порт-тарасконського рейду.

Очі в губернатора запалали вогнем.

– Ах, негідник!.. Ах, ница душа!.

Він заспокоївся тільки після того, як Паскалон розповів, яких злигоднів довелося зазнати колишньому сановникові та його поплічникам.

Трюфенюс потонув!.. Ще троє ополченців зійшли на берег набрати прісної води – і попали до людожерів!.. Барбан помер від голоду просто в човні… А Рюжімабо зжерла акула.

– Та яка там акула!.. Не акула, а сам паскудник Костекальд!

– Пане гу-губернаторе, це ще не все! Костекальд твердить, що у відкритому морі, в бурю, він при спалахах блискавок побачив – угадайте, кого?…

– На біса б це я вгадував!..

– Тараску… нашу матінку!

– Дурниці!

Проте хто його знає?… «Туту-пампам» міг зазнати аварії, або, може, вітром знесло Тараску з палуби…

Тут увійшов стюард і подав панові губернатору меню, а за кілька хвилин він та його секретар уже сиділи за столом і їли пресмачні страви, запиваючи їх шампанським: чудову сьомгу, ніжно-рожевий ростбіф, який так і танув у роті, а на десерт – дбайливо зготовлений пудинг. Тартаренові пудинг дуже смакував, і він звелів однести чималий шмат отцю Батальє та Бранкебальмові. А Паскалон сховав кілька бутербродів із сьомгою. Ви, звісно ж, розумієте, для кого… Бідолаха!..

На другий день плавання, коли обриси острова вже зовсім зникли з очей, зненацька випогодилося: так наче з усього архіпелагу тільки той один острів принаджував до себе туман та дощ…