Читать «Тартарен Тарасконський» онлайн - страница 193

Тут Паскалон затнувся й почервонів по самісінькі вуха. Порівняти верблюда з принцесою королівської крові!.. І, щоб загладити свою нетактовність, Паскалон поквапився сказати, що Тартарен тепер перебуває в такому самому становищі, в якому перебував Наполеон, коли його взяли в полон англійці й коли його покинула Марія-Луїза.

– А й справді, – мовив Тартарен, якого підлестило таке порівняння.

Він чудово спав уночі, втішений думкою, що його доля схожа на долю великого Наполеона.

Наступного ранку Порт-Тараскон, на превелику радість колоністів, було евакуйовано. Втрачені гроші, примарні «гектари», грандіозна банківська афера «мерзенного бельгійця», який ошукав їх, – усе тепер здавалося їм дрібницею, такі вони були щасливі, що вибрались із цього болота.

На корабель їх посадили раніше за Тартарена, щоб уникнути сутичок, бо колоністи скидали на «теперішній лад» усі провини й ставили йому на карб усе, що тільки могли.

Коли їх вели до човнів, Тартарен визирнув у вікно, але мусив одразу сховатися, бо тарасконці, побачивши його, засвистіли й загрозливо замахали кулаками.

Вони, безперечно, були б поблажливіші, якби день був ясний, але, на лихо, йшов дощ, і сердешні тарасконці шльопали по грязюці, тягнучи на підошвах цілі пуди цієї проклятої землі і сяк-так прикриваючи парасольками свої вбогі пожитки.

Коли на острові не залишилось жодного колоніста, настала Тартаренова черга.

Паскалон цілий ранок лаштувався до від’їзду, пакував архів колонії.

В останню мить йому сяйнула щаслива думка – спитати в Тартарена ради, чи не надіти в дорогу плащ сановника першого класу.

– А чого ж? Надіньте, це справить на них враження, – сказав губернатор.

Він теж надів свою стрічку ордена першого ступеня.

А внизу вже грюкали прикладами вартові й гукав офіцер:

– Пане Тартарене! Пане Тартарене! Пора!

Тартарен востаннє обвів поглядом цей будинок, де він кохав, де він страждав, де пізнав усі муки владарювання й пристрасті, і зійшов униз.

Раптом він помітив, що начальник канцелярії ховав під плащем якийсь зошит, і, спитавши, що це таке, попросив показати. Паскалон признався своєму любому вчителеві, що це «Меморіал».

– Ну що ж, пиши його далі, синку, – мовив Тартарен ласкаво й смикнув його за вухо так само, як Наполеон смикав за вухо своїх гренадерів, – ти будеш моїм маленьким Лас-Казом.

Уже другий день Тартарена не полишала думка, що його доля схожа на Наполеонову. Авжеж, безперечно… Англійці, Марія-Луїза, Лас-Каз… Такі самі обставини, така сама вдача. Та ще й обидва вони південці!.. А бодай йому!..

Книга третя

І. Як англійці вітали Тартарена на борту «Томагавка». Прощання з островом Порт-Тараскон. Губернатор розмовляє на палубі зі своїм маленьким Лас-Казом. Костекальд знайшовся. Дружина командора. Тартарен упольовує свого першого кита

Тартарен величною ходою піднявся на палубу «Томагавка», і це справило неабияке враження на англійців; та ще дужче вразила їх рожева орденська стрічка з вигаптуваним на ній зображенням Тараски, – губернатор носив її як масонський знак, – і довгий, до п’ят, Паскалонів плащ сановника першого класу, червоний у чорну смужку. Адже англійці, як ми знаємо, відчувають глибоку пошану до чинів, до посад і до мабулізму (від слова «мабул» – «простодушний», «дивакуватий»).