Читать «Тартарен Тарасконський» онлайн - страница 190

Гармата бабахнула, тарасконський прапор замайорів у повітрі.

Ту ж мить пролунав оглушливий вибух, корабель на рейді огорнула густа хмара диму, над головами в остров’ян із хурчанням пролетіло щось схоже на чорного птаха і, вдарившись у дах сарая, знесло його ріг.

Всі отетеріли.

– Таж вони по нас стріляють! – вереснув Паскалон.

Губернатор, а слідом за ним і колоністи, попадали на землю.

– Знаєте, це не герцог, – тихо мовив Тартарен до Ціцерона Бранкебальма.

Лежачи в багнюці біля губернатора, той не знайшов нічого кращого, як удатися до своїх постійних неспростовних аргументів:

– Якщо з одного боку, цілком вірогідно… то, з іншого боку, можна гадати…

Другий снаряд урвав його просторікування.

Тут зірвався на рівні ноги отець Батальє, загорлав не своїм голосом, прикликаючи інспектора артилерії ризничого Галофра, і заявив, що зараз вони відкриють вогонь з чавунної гармати.

– Я цього не дозволю! – рикнув Тартарен. – Яка необачність! Держіть його!.. Не пускайте!..

Торкбйо і Галофр підхопили велебного отця попідруки й прихилили його до землі, – і саме в ту мить із корабельної гармати вилетів третій снаряд, знову в напрямку тарасконського прапора. Мабуть, національні кольори дратували моряків.

Тартарен про це здогадався, і йому сяйнула думка, що, коли спустити прапор, обстріл припиниться, і він загорлав як міг гучніше:

– Спустіть прапор!.. Спустіть прапор, хай вам чорт!..

– Спустіть прапор!.. Та спустіть же прапор!.. – підхопили всі.

Однак ніхто – ні військові, ні цивільні – не зважувався виконати такий небезпечний наказ.

І знову на виручку прийшла самовіддана дівчина

Альрік.

Вона видряпалася на дах і зняла клятий прапор.

Справді, після цього корабель припинив обстріл.

Через кілька хвилин від корабля відпливли два човни, повні солдатів, обвішаних блискучою зброєю; влад, по-військовому змахуючи довгими веслами, веслярі спрямували човни до берега.

Що ближче вони підпливали, то ясніше виднів на кормі, над пінявими хвилями, англійський прапор.

Тартарен звівся на ноги, похапцем почистив заболочений одяг, наказав принести йому орденську стрічку і надів її поверх зеленої із сталевим полиском куртки.

Коли човни причалили, він уже мав вигляд справжнього віце-губернатора.

Перший вистрибнув із човна бундючний офіцер-англієць у трикутному капелюсі набакир, а ще за якусь мить на березі вишикувався цілий десант морської піхоти у безкозирках із написом «Томагавк».

Тартарен чекав їх, прибравши величної постави, відкопиливши спідню губу, що завжди робив в урочистих випадках; по праву руку од нього стояв отець Батальє, по ліву – Бранкебальм.

Екскурбаньєс, покинувши гурт колоністів, побіг назустріч англійцям; здавалося, він зараз утне перед переможцями шалену фарандолу.

Проте офіцер її величності, не удостоївши цього блазня й поглядом, підійшов до Тартарена і спитав англійською мовою:

– Якої ви національності?

Бранкебальм, що розумів по-англійськи, відповів тією ж мовою:

– Тарасконської.

Офіцер, почувши це слово, яке ніколи не траплялося йому на жодній морській карті, витріщив свої круглі, мов тарілки, очі й спитав іще зухваліше: