Читать «Тартарен Тарасконський» онлайн - страница 188
Альфонс Доде
Чоловіки жартують, і то досить уїдливо, – у тарасконців не обходиться без гострого слівця, коли йдеться про якусь любовну історію.
Що ж до дам, то більшість із них осуджують Тартарена, особливо мадемуазель Турнатуар та її приятельки. Мовляв, якщо вже він надумав брати шлюб, то чом не з тарасконкою? Вони, звичайно, мають на гадці себе або своїх дочок.
Екскурбаньєс, повернувшись увечері в місто, приєднався до дам і вказав на вади цього шлюбу: тесть – мугир, п’яниця, канібал; наречена, певно, теж ласувала смажениною з тарасконців. Тартаренові слід би бути розважливішим.
Слухаючи просторікування цього перекинчика, я просто кипів гнівом і незабаром вийшов з вітальні, а то, мабуть, затопив би йому в пику! Адже у тарасконців збіса гаряча кров!
Я подався до дез Еспазетів. Маркіза дуже квола, не встає з ліжка і все, бідолашна, повторює, що не їстиме Турнатуарової юшки; побачивши мене, вона спитала:
– Пане камергере, а чи будуть у нової королеви придворні дами?
Вона, звісно ж, глузувала з мене, а я відразу подумав про себе й про Клорінду: якщо Клорінда стане фрейліною чи статс-дамою, то вона перебереться в резиденцію, і тоді ми зможемо бачитися повсякдень. Господи, невже можливе таке щастя!..
Коли я повернувся, губернатор уже ліг спати, але я не став відкладати на завтра і звірив йому свої плани, і він відповів, що мені сяйнула щаслива думка.
Я ще довго сидів біля його ліжка, і ми говорили про кохання: він – про своє, я – про своє.
25 грудня.
Вчора, у Святвечір, уся колонія – і уряд, і сановники – зібралися у вітальні відзначити за п’ять тисяч миль від батьківщини наше чудове провансальське свято.
Опівночі Батальє відправив урочисту месу, а потім «ховали вогонь». Найстарший з усіх присутніх узяв поліно, обійшов із ним вітальню, а потім кинув його у вогонь і полив білим вином.
Принцеса Лікірікі теж була тут, насолоджувалась церемонією, а ще більше – нугою, горішками, пряниками та іншими тарасконськими ласощами, що їх наш мастак-пиріжник Буфартіг наготував до святкового столу.
Потім проспівали старовинну різдвяну пісеньку:
Пісні, пироги, палахкотливий вогонь у каміні, біля якого ми сиділи, – усе це нагадувало батьківщину, дарма що по даху барабанив дощ і ми порозкривали парасольки, бо стеля у вітальні протікала.
А тоді отець Батальє сів за фісгармонію і заспівав прегарну пісню на слова Фредеріка Містраля: «Як Жана-тарасконця взяли в полон корсари», – про те, як один тарасконець потрапив у руки туркам, як обгорнув, не вагаючись, голову тюрбаном і вже зібрався одружитися з донькою паші, та якось, вийшовши на берег, почув раптом провансальську пісню – її люблять співати тарасконські матроси:
Почувши слова: «Як під ударами весел вода…», всі ми заридали. Навіть губернатор ковтав сльози, відхиливши голову назад; його могутні груди стрясалися під стрічкою ордена першого ступеня.
