Читать «Тартарен Тарасконський» онлайн - страница 187

А різниця в літах? Тартаренові вже перейшло за шістдесят. Він уже сивий, огрядний. А їй років дванадцять, щонайбільше – п’ятнадцять; це вік малої Флоранси, про яку співається в одній із наших пісень:

Вона ще зовсім юна —Не носить пояска.

І ця дівчинка, це дикунча буде нашою володаркою!..

Я вже давно дещо примічав за губернатором. От хоч би його поводження з батечком, цим старим бандитом Негонко! Тартарен часто запрошував цю брудну, відворотну горилу на обід, дарма що цей гидотник їсть руками і жлуктить горілку так, що потім гепається зі стільця.

Тартарен мовби й не помічав цього – такий був поблажливий; а коли мала принцеса, наслідуючи батька, утинала якусь штуку, приміром, хлюпала нам за комір водою, мій любий учитель лагідно всміхався, дивився на неї по-батьківському і казав, ніби вибачаючись:

– Вона ще дитина.

Попри ці й ще більш очевидні прикмети, я довго не хотів вірити. Та тепер уже не залишається ані найменших сумнівів.

18 грудня.

Сьогодні вранці губернатор офіційно оголосив про свій намір одружитися з маленькою принцесою.

Він запевняв, що його спонукають до цього політичні міркування, що це – дипломатичний крок, що цього вимагають інтереси колонії. Порт-Тараскон одрізаний від світу, загублений в океані, у нього немає союзників. Тож коли він, Тартарен, одружиться з донькою папуаського короля, то колонія матиме флот і армію.

Всі ті, хто був на раді, сприйняли це як належне.

За якусь мить зірвався з місця Екскурбаньєс, затупотів від захвату ногами й зарепетував:

– Браво!.. Чудово!.. А коли весілля?… Го-го-го!..

Легко здогадатися, яку гидоту він говоритиме сьогодні ввечері в місті!

Ціцерон Бранкебальм, своїм звичаєм, почав наводити неспростовні аргументи pro і contra: «Якщо з одного боку колонія… то не можна не визнати, що з другого… в тому чи в тому випадку… verum enim vero…» – і зрештою приєднався до думки губернатора.

Бомв’єйль і Турнатуар приєдналися й собі. Що ж до отця Батальє, то він, очевидно, все вже знав і не став заперечувати.

Комічне це було видовисько: в кабінеті панує урочиста схвальна тиша, а ми, лицеміри, вдаємо, що віримо, ніби Тартарен турбується про колонію.

Та раптом на добрих його очах забриніли сльози радості, і він прошепотів:

– Як по правді, друзі, то не тільки через це… Я кохаю цю крихітку.

Це було так щиро й так зворушливо, що наші серця вмить розтанули.

– Одружуйтесь, пане губернаторе, одружуйтесь!..

Усі ми оточили його й тиснули йому руку.

20 грудня.

Все місто гомонить про намір губернатора, але загалом колоністи сприйняли новину не так суворо, як я гадав.