Читать «Тартарен Тарасконський» онлайн - страница 185

– Хай живе губернатор!.. Хай живе теперішній лад!.. Нумо галасувати! Го-го-го!..

Тартарен, усе ще стискаючи в руках вінчестер і не відходячи від вікна, вигукнув своїм густим басом:

– Панове невдоволені! Розходьтеся по домівках! Навіщо вам стовбичити отут і мокнути під дощем? Завтра ми зберемо наш добрий народ і спитаємо в нашого славного племені, чи хоче воно, щоб ми й далі керували ним. А тим часом зберігайте спокій, а ні, то начувайтеся…

Другого дня відбулося голосування; переважна більшість колоністів проголосувала за «теперішній лад».

Через кілька днів після заколоту сталася ще одна подія, але куди приємніша: хрестини Лікірікі, юної папуаської принцеси, доньки короля Негонко, вихованки велебного отця Батальє, який завершив її навернення в нову віру, що його почав отець Везоль, «слава тобі, Господи!».

Лікірікі була чарівна мавпочка, струнка, гнучка, доладна, пухкенька; вбрана ця жовтошкіра принцеса була в сукню з блакитними смужками, яку пошила мадемуазель Турнатуар, та в коралове намисто.

Хрещеним батьком був губернатор, хрещеною матір’ю – пані Бранкебальм.

Її назвали Мартою-Марією-Тартареною. Однак через паскудну погоду, що була того дня, – а втім, така сама була й напередодні, і згодом, – її не можна було хрестити в храмі святої Марти Латаньєрської: листяна покрівля давним-давно завалилася і церкву затопило.

Хрестини відбувалися у вітальні великого будинку. Уявіть собі, які спогади збудив цей обряд у ніжній душі Паскалона: адже так недавно він був хрещеним батьком, а Клорінда – хрещеною матір’ю!

У його щоденнику, зміст якого ми подаємо тут дуже коротко, з цього приводу було написано таке:

«Безталанний я, безталанна вона!»

Чорнило розпливлося від сліз…

А на другий день після хрестин Лікірікі сталася жахлива катастрофа… Але її будемо змальовувати не ми – надамо слово «Меморіалу».

IV. Продовження Паскалонового «Меморіалу»

4 грудня.

Сьогодні, в неділю, на початку другого тижня Різдвяного посту ризничий Галофр, інспектор флоту, як і кожного ранку, подався на берег оглянути човен – і не побачив його.

Кільце й ланцюги вирвано, човен зник.

Спершу Галофр подумав, що це витівка Негонко та його зграї, – ми й досі їм не довіряємо, – але в дірку від вирваного кільця був засунутий мокрий і брудний конверт, адресований губернаторові.

У конверті знайшли візитні картки Костекальда, Барбана та Рюжімабо. На Барбановій картці були підписи ще чотирьох ополченців – Кесарга, Трюфенюса, Бульярга та Роктальяда, які заявляли про свою відставку.

Як на те, за кілька днів перед тим човен полагодили й завантажили провізією, бо велебний отець Батальє надумав іще раз вирушити в експедицію. Мерзотники скористалися з чудової нагоди. Вони прихопили з собою все, навіть компас, і свої рушниці, звичайно.

Подумати тільки: троє з них одружені, покинули своїх дружин і цілу купу дітей! Ну хай їм уже байдуже до дружин, але діточки!..