Читать «Тартарен Тарасконський» онлайн - страница 184

Костекальдову брехню підхопив – та ще й як галасливо! – Екскурбаньєс. У тарасконців є давнє прислів’я: «Пізанські розбишаки вдень між собою чубляться, а вночі разом грабують». Це мовби говориться про двоєдушного Екскурбаньєса: у Правлінні, при Тартаренові, він гудив Костекальда, а ввечері, в місті, підспівував найзапеклішим ворогам губернатора.

Тартарен, терплячий та добрий, звичайно ж, знав про ці підступи. Коли він перед сном, попахкуючи люлькою, сидів біля відчиненого вікна, до нього разом із нічними шерехами, із дзюрчанням Малої Рони та плюскотінням дощової води, що, вливаючись в струмочки, збігала з гір, долинав відгомін суперечок, розлючені голоси, очі його бачили крізь морок, як у вікнах великого будинку миготіли вогні. І коли він думав про те, що всю цю бучу збив Костекальд, руки його тремтіли й чіплялися за підвіконня, а очі спалахували полум’ям. Але хвилювання й вогкість шкодили його здоров’ю, тож він опановував себе, зачиняв вікно і йшов спати.

Проте події розвивалися так, що Тартарен кінець кінцем мусив удатися до крайніх заходів: звільнити з посад Костекальда та двох його прихильників. Навіть більше: він позбавив Костекальда плаща сановника першого класу, а на його місце призначив Бомв’єйля, колишнього годинникаря; той знався на землеробстві, мабуть, не краще, ніж його попередник, але був дуже порядною людиною. Знайшов він чудову заміну й помічникам: замість Рюжімабо та Барбана настановлено колишнього фабриканта церати Лафранка та колишнього торгівця «найкращими» льодяниками Ребюфа.

Декрет вивісили вранці на дверях великого будинку, так що Костекальд, вирушивши на службу, відразу дістав цього ляпаса. Незабаром усі пересвідчились, наскільки своєчасний був Тартаренів рішучий вчинок.

Години через дві навпроти резиденції, на тому березі Малої Рони, з’явилася зграя невдоволених: усі були обвішані зброєю.

– Геть губернатора! – вигукували вони. – Смерть йому!.. В Рону його!.. Туди його, туди!.. Хай іде у відставку!..

Слідом за цією зграєю біг добродій Костекальд і ревів гучніше за всіх:

– У відставку! Нумо галасувати! У відставку!..

Однак дощ лив як з відра, і заколотники в одній руці тримали парасольку, а в другій – рушницю. А тим часом уряд не дрімав і приготувався до оборони.

Коли заколотники перейшли Малу Рону й підступилися до блокгаузу, то побачили таку картину: вікно на другому поверсі було відчинене навстіж, і біля нього стояв Тартарен зі своїм тридцятидвохзарядним вінчестером, а за спиною в нього – його вірні стрільці на чолі з маркізом дез Еспазетом, стрільці по кашкетах, чи то пак по консервних бляшанках, стрільці, які з трьохсот кроків, порахувавши до чотирьох, влучали в круглу етикетку від ящика з пампері.

Внизу, на ґанку, стояв, схилившись над чавунною гарматою, отець Батальє, готовий вистрелити за першим сигналом губернатора.

Це було такою несподіванкою для нападників, і бойова артилерія мала такий грізний вигляд, що ворожі лави завагалися й відступили, а Екскурбаньєс, настрій якого швидко мінявся, застрибав перед Тартареновим вікном у несамовитому танці, що його цинічно назвав «танком перемоги», і загорлав: