Читать «Тартарен Тарасконський» онлайн - страница 181
Альфонс Доде
А що він читав праці всіх мореплавців, знав напам’ять Кука, Бугенвіля, д’Антркасто, то чудово затямив усі ритуали.
Він підійшов до короля й потерся носом об його ніс. Цим Тартарен вочевидь уразив дикуна – адже про такий звичай ці племена давно вже забули. Однак гадаючи, що в Тарасконі так заведено, король покірно стерпів привітання. За їхнім прикладом інші бранці й собі захотіли потертися носами об Тартаренів ніс, навіть маленька Лікірікі, що мала ніс, як у кицьки, тобто не мала його зовсім.
Після того як усі досхочу потерлися носами, треба було якось порозумітися з дикунами з допомогою слів. Отець Батальє озвався до них «тамтешньою» папуаською говіркою, але бранці, ясна річ, її не зрозуміли – ця говірка анітрохи не була схожа на «тутешню». Ціцерон Бранкебальм, який трохи знав англійську мову, спробував заговорити з ним по-англійському. Екскурбаньєс пробурмотів кілька слів по-іспанськи, та наслідки були такі самі невтішні.
Тоді Тартарен сказав:
– Спершу погодуймо їх!
Відкрили кілька бляшанок тунців. Оце дикуни зрозуміли відразу: жадібно накинувшись на консерви, вони швидко спорожнили бляшанки й вишкребли їх вимащеними олією пальцями. А потім король, хильнувши горілочки, – він, виявилося, був до неї вельми охочий, – завів хрипким голосом пісню:
Пісня, що її ревів утробним голосом дикун із чорними від бетелю зубами, звучала якось дико й моторошно. Але звідки Негонко міг знати тарасконську говірку?
Та за хвилину загадку було розгадано.
Проживши кілька місяців по сусідству з горопашними пасажирами «Фарандоли» та «Люцифера», папуаси перейняли од них їхню мову – мову ронських берегів. Звичайно, вони її калічили, та все ж, з допомогою жестів, можна було сяк-так порозумітися.
І кінець кінцем порозумілись.
Коли короля Негонко спитали про герцога Монського, той заявив, що вперше про нього чує.
Так само він заявив, що ніколи й нікому не продавав острова.
Так само він заявив, що ніколи й ні з ким не укладав купчої.
Он як – немає купчої!.. Тартарен, не вагаючись ані миті, на тому самому засіданні уклав купчу. Бранкебальм, цей світоч ученості, добряче впрів, поки надав їй бездоганної форми офіційного документа. Він відбив у цій купчій усі свої знання законів, упхав туди безліч усіляких «оскільки…», скріпив їх римським цементом – і вийшло щось дуже міцне та стисле.
Король Негонко продав острів Порт-Тараскон за бочку рому, десять фунтів тютюну, два бавовняних парасолі та дюжину собачих нашийників.
В окремій примітці зазначалося, що його донька і весь почет можуть поселитися на західному боці острова, в тій його частині, куди ніхто з тарасконців не потикався, боячись зустрічі з Римлянином, славетним тарасконським биком, що перекинувся на бізона, – єдиною небезпечною істотою у всій колонії.
Усе це було укладено й облагоджено на таємному засіданні за кілька годин.
Отак земельні акції, які досі не важили анічогісінько, завдяки дипломатичній спритності Тартарена стали реальною цінністю, чого з ними ще ніколи не бувало.
