Читать «Тартарен Тарасконський» онлайн - страница 178

10 жовтня.

Маркіз дез Еспазет і ще декілька вправних стрільців не могли вийти надвір через дощ, тож зробили мішені з бляшанок з-під тунців, сардин та пампері і весь день стріляли по них із вікон.

Тепер, коли новий кашкет чи кепі придбати вельми клопітно, колишні стрільці по кашкетах перетворилися на стрільців по консервних бляшанках. Це, до речі, чудове заняття. Але Костекальд зумів переконати губернатора, що стрільці витрачають надто багато пороху, і на стрільбу по бляшанках спеціальним декретом накладено заборону. Стрільці розлючені, дворянство обурене. А Костекальд та його поплічники потирають руки.

Та, зрештою, що можна поставити на карб нашому бідолашному губернаторові? Пройдисвіт-бельгієць обвів його круг пальця так само, як і нас. І хіба ж він винен у тому, що дощ не перестає ні вдень, ні вночі, що через таку негоду не можна влаштувати бою биків?

Наші тарасконці сподівалися, що тут можна буде влаштовувати бої биків, і привезли сюди камаразьких корів та славетного бика Римлянина, постійного переможця на всіх святах півдня, і вже наперед тішилися. Та ба! І тут доля зіграла з ними злий жарт.

Худобу через постійні дощі не виганяли на пашу, тримали в хліві, – і раптом Римлянин утік; обставини його зникнення досі не з’ясовано, та я не здивуюся, коли виявиться, що тут не обійшлося без Костекальда.

Римлянин блукає в лісі, зовсім здичавів, перетворився на справжнісінького бізона. І тепер усі, хто тільки його побачить, не спонукують його до бою, а пускаються навтіки, боячись, що він кинеться в бій із власної охоти.

То що, в цьому винен наш Тартарен?…

II. Бій биків у Порт-Тарасконі. Пригоди й сутички. Прибуття короля Негонко та його дочки Лікірікі. Тартарен треться носом об ніс короля. Великий дипломат

«Меморіал», що лежить перед нами, сторінка за сторінкою, день за днем веде хроніку колонії так само ненастанно, як падали з неба сірі смуги, так само безбарвно, монотонно й безнадійно, як дощова пелена обгортала рейд. Та щоб не втомлювати читача, ми перекажемо зміст щоденника нашого друга Паскалона дуже коротко.

Тартарен, щоб остаточно не втратити популярності, – взаємини його з містом дедалі погіршувалися, – надумав урешті влаштувати бій биків, звичайно, без Римлянина, який і досі блукав у хащах, а з трьома останніми коровами.

Ці три нещасні корівчини, звиклі до рідної Камарги, до вільного повітря, до ясного сонечка, тут геть охляли та змиршавіли: адже відтоді, як їх привезено у Порт-Тараскон, вони й разу не виходили з темного вогкого сарая!.. Та дарма! Це все-таки краще, ніж нічого.

Перш за все на піщаному морському березі, де звичайно Екскурбаньєс муштрував ополченців, спорудили поміст, потім у землю повбивали кілки і понатягали поміж ними мотузки – це була арена.