Читать «Тартарен Тарасконський» онлайн - страница 175

З цієї доповіді виходило, що становище безнадійне. Незважаючи на всі зусилля, кукурудза, пшениця, картопля, морква – нічого не зійшло. Нема чорнозему, нема сонця, на поверхні ґрунту надто багато води, яка в ґрунт не просякає; посіви затоплені. Одне слово, повна безвихідь, ще страшніше, ніж казав Безюке.

Мені здається, що начальник сільськогосподарського відділу зумисне все перебільшив, змалював нам занадто похмуру картину. Поганий чоловік цей Костекальд! Заздрить Тартареновій славі і в глибині душі ненавидить його.

Велебний отець Батальє, що не любить ходити околясом, зажадав відставки Костекальда, але губернатор, як завжди далекоглядний і як завжди витриманий, сказав у відповідь:

– Ні, це занадто…

Вставши з-за столу, губернатор пішов у кабінет до Костекальда і спокійно мовив:

– Добродію Костекальде, то як же все-таки з культурами?

Не змигнувши й оком, Костекальд дражливо процідив:

– Я вже доповідав про це панові губернатору!

– Ну, Костекальде, ви трохи перебрали через край: надто вже похмура ваша доповідь.

Костекальд умить пожовк:

– Яка є, така і є; якщо ж вона вам не подобається…

Він вочевидь кидав виклик, але Тартарен, зваживши на те, що вони не самі, стримав себе.

– Костекальде! – мовив він, і його маленькі сірі очі спалахнули вогнем. – Я скажу вам кілька слів сам на сам.

Ця фраза прозвучала так загрозливо, аж мене обсипало жаром.

30 вересня.

Побоювання мої справдилися: моє освідчення дез Єспазети відхилили. Я, бачте, надто низького роду. Навідувати їх я можу, як і раніше, але сподіватися мені нема на що…

Ну, а на що можуть сподіватися вони?… Адже вони – єдині дворяни на всю колонію. За кого ж вони хочуть віддати дочку? Ах, пане Еспазете, негарно ви вчинили зі мною!..

Що ж робити? Клорінда кохає мене, проте вона дуже розважлива дівчина, тож ніколи не пристане на те, щоб коханий її викрав, утік із нею і десь повінчався… Та й куди тут утечеш? Ми ж бо на острові; ми відрізані від усього світу.

Якби вони згордували мною, коли я був усього лише учнем аптекаря, то я б іще це зрозумів! Але тепер, з моїм становищем, моїм майбутнім…

Скільки дівчат були б щасливі, почувши моє освідчення! От хоч би маленька Бранкебальм: вона кохається в музиці, сама грає на фортепіано й сестер навчає; кивни я тільки пальцем – батьки знетямилися би з радості…

О Клоріндо, Клоріндо!.. Навіки минули щасливі дні… Та ще й на лихо із самісінького ранку періщить дощ, усе заливаючи, все розмиваючи, все огортаючи сірою пеленою… Він не вщухатиме цілий день…

Безюке казав правду. Йде дощ у Порт-Тарасконі, йде без упину… Дощ обступає нас з усіх боків, обгороджує стіною, густішою, ніж у клітці для цикад. Обрію більше нема. Є дощ, скрізь самий тільки дощ. Він затоплює землю, брижить море, і струмені, що падають з неба, зливаються з бризками та водяним пилом, що здіймаються з моря.