Читать «Тартарен Тарасконський» онлайн - страница 173

Коли все було готове, настав час розставання. Мореплавці й остров’яни розпрощалися досить холодно. Мореплавці заздрили остров’янам, хоч і казали ущипливо:

– Як піде у вас усе добре, напишіть: ми тоді вернемось…

Що ж до остров’ян, то, хоч вони й вдавали бадьорих та жвавих, але, як по правді, багато хто охоче зійшов би на корабель.

«Туту-пампам» підняв якір, гримнув гарматний салют, із суходолу відповіла чавунна гармата, заряджена отцем Батальє, а Екскурбаньєс заграв на кларнеті «Щасливої дороги, Дюмоле».

І все ж, коли «Туту-пампам» обійшов мис і зник з очей, багато хто з остров’ян не зміг стримати сліз: порт-тарасконський рейд раптом видався їм неосяжним.

Книга друга

І. Порт-тарасконський меморіал

Щоденник секретаря Паскалона, в якому відбито все, про що говорили і що робили у вільній колонії під орудою губернатора Тартарена

20 вересня 1881 року.

Я вирішив розповідати тут про найвизначніші події, які відбуватимуться в колонії.

Однак не знаю, що з того вийде, бо маю дуже багато справ і клопоту: адже я завідую канцелярією, веду все офіційне листування; до того ж, коли випадає вільна хвилинка, я кваплюся нашкрябати бодай кілька віршованих рядків рідною тарасконською говіркою, бо не можна, щоб служба вбила в мені фелібра…

І все-таки я спробую: згодом мені самому цікаво буде прочитати цей початок історії великого народу. Я нікого не втаємничив у свій намір, навіть губернатора.

Минув уже тиждень відтоді, як відплив «Туту-пам-пам», і мені хочеться перш за все відзначити, що наше становище покращало. Потроху обживаємось. Над блокгаузом майорить тарасконський прапор – таких самих кольорів, як і французький, тільки на нашому зображено ще й Тараску.

Тут розмістився уряд, тобто наш Тартарен і відділи з їхніми начальниками на чолі. Нежонаті начальники, такі як, наприклад, я, начальник відділу охорони здоров’я пан Турнатуар і головнокомандувач артилерії та флоту отець Батальє, живуть тут і їдять за одним столом із Тартареном. Пан Костекальд та пан Екскурбаньєс, люди сімейні, харчуються і ночують у місті.

Містом ми називаємо великий будинок, що його полагодили теслярі з «Туту-пампама». Навкруг нього розбили щось на взірець бульвару, давши йому пишну назву Міське кільце, як у Тарасконі. Ми вже набули певних звичок. Кажемо: «Ввечері підемо в місто… Ви були вранці в місті?… Чи не податися нам до міста?…» І це звучить цілком природно.

Блокгауз відмежований від міста струмком, який ми називаємо Малою Роною. Коли в моїй канцелярії відчинене вікно, я чую, як ляскають прачами пралі, схилившись над водою, чую, як вони співають, як перегукуються нашою провансальською мовою, такою виразистою, такою соковитою, – і мені ввижається, що я в рідному краї.

Єдине, що псує мені життя, – це пороховий погріб. Нам залишили чималий запас пороху. Порох лежить у підвалі разом із різним провіантом: часником, консервами, міцними напоями, а також із зброєю, інструментом і сільськогосподарським реманентом. Підвал міцно замкнений, але на думку про те, що в тебе під ногами стільки пальних і вибухових речовин, у душу заповзає страх, особливо вночі.