Читать «Тартарен Тарасконський» онлайн - страница 171

– Проте недарма смертельно хворий Бомпар, покидаючи «Фарандолу», сказав мені: «Бійтеся цього бельгійця – він брехун…» Бомпар хотів іще щось сказати, але не зміг – недуга зовсім його знесилила. А втім, які ще потрібні вам докази? Невже замало того, що герцог загнав нас на цей мертвий острів із згубним кліматом, щоб ми заселили його й зорали цілину; невже замало його брехливих телеграм?…

Рада захвилювалася, всі заговорили воднораз. Усі погоджувалися з Безюке, всі осипали лайкою герцога:

– Брехун!.. Облудник!.. Мерзенний бельгієць!..

Один тільки Тартарен мужньо боронив його:

– Поки я не матиму переконливих доказів, я не зміню своєї думки про герцога Монського…

– А наша думка одностайна: він злодій…

– Він міг учинити нерозважно; можливо, він був не досить обізнаний…

– Не захищайте його! Його місце на каторзі!..

– Вія настановив мене губернатором Порт-Тараскона, отже, я залишаюся в Порт-Тарасконі!..

– Ну й залишайтеся тут самі.

– Так, я залишуся, якщо ви мене покинете. Тільки не забирайте із собою хліборобського знаряддя.

– Таж я сказав вам, що тут нічого не росте! – вигукнув Безюке.

– Ви не подбали про це як слід, Фердінанде, тільки й того.

Тут капітан Скрапушіна спересердя грюкнув кулаком по столу, за яким засідала рада:

– Він з’їхав з глузду!.. Я посаджу його на корабель силоміць!.. А буде опиратися – застрелю, як собаку!

– Ану лишень спробуйте, грубіяне!

Це отець Батальє, спалахнувши гнівом, загрозливо підвівши руку, виступив на захист Тартарена.

Враз зчинилася буча, посипались улюблені тарасконські вислови: «Ви несповна розуму…», «Ви верзете дурниці…», «Ви патякаєте таке, що й купи не держиться…»

Бог знає, до чого б вони добалакалися, якби в суперечку не втрутився адвокат Бранкебальм, начальник юридичного відділу.

Цей адвокат Бранкебальм був незрівнянний красномовець: свої аргументи він пересипав перлами на взірець: «В тому чи в тому разі», «З одного боку, з іншого боку»; всі його промови, зцементовані за римським способом, були вибудувані так само міцно, як акведук Гарського мосту. Тонкий знавець латини, вихований на Ціцероновому красномовстві й логіці, він завжди виводив з допомогою verum enim vero «остільки» із «оскільки»; отож і тепер, скориставшись з миттєвої паузи в суперечці, він забрав слово і, нагромадивши цілу купу гарних, але довжелезних періодів, кінець кінцем оголосив, що він – за плебісцит.

– Хай пасажири проголосують за чи проти. З одного боку, ті, хто хоче залишитись, хай залишаються. З іншого боку, той, хто хоче їхати, хай сідає на корабель і пливе додому. Але спершу корабельні теслярі повинні полагодити барак і блокгауз.

Пропозицію Бранкебальма, яка задовольняла обидві сторони, було схвалено. Лишилося тільки проголосувати.

Звістка про такий поворот справи збурила весь корабель. Скрізь чулися ремствування й бідкання. Адже бідолашні тарасконці вклали всі свої кошти в горезвісні гектари; то, виходить, вони втрачають усе, мусять відмовитись від землі, за яку вже заплатили, відмовитись від надії на колонізацію! Матеріальні міркування спонукали їх залишитися; однак коли вони кидали оком на сумний довколишній краєвид, то починали вагатися. Цей зруйнований барак, ця темна волога рослинність, за якою, певно, простягається пустеля, заселена канібалами, перспектива бути з’їденими, як Камбалалет, – усе це не обіцяло нічого доброго, і тоді тарасконці з утіхою згадували про землі Провансу, що його так нерозважливо покинули, і їх поривало нестримне бажання повернутися туди.