Читать «Тартарен Тарасконський» онлайн - страница 168

– І я не знаю…

– Сто чортів!.. А що ж ви три місяці мені викладали? Якої ж мови навчали ви мене на «Туту-пампамі»?

Отець Батальє спритно викрутився з халепи, – недарма ж він був тарасконець! – сказавши, що знав мову не тутешніх папуасів, а тамтешніх.

Отак вони між собою сперечалися, аж раптом там, у тому напрямі, куди подалися дозорці, гримнуло кілька рушничних пострілів. За мить із лісової хащі долинув голос; хтось відчайдушно кричав із тарасконським акцентом:

– Не стріляйте!.. А бодай вам, не стріляйте!..

Ще мить – із кущів вибігла якась химерна, потворна істота, з голови до п’ят розмальована, як клоун, чорною і червоною фарбами. Це був Безюке.

– Ти диви! Безюке!

– Ну, як ся маєте?

– Що тут діється?

– А де ж решта?

– Де місто, де сухий док, де порт?

Показавши на руїну барака, аптекар відповів:

– Ось що залишилося від міста… а від городян – ось хто, – і він показав на себе. – Та перш за все дайте мені щось на себе накинути, аби затулити паскудні малюнки, якими ці мерзотники мене розцяцькували.

Справді, дикуни намалювали на його шкірі загостреним вістрям стріли таку гидоту, на яку тільки була здатна їхня брудна розпалена уява.

Екскурбаньєс дав аптекареві свій плащ сановника першого класу, і горопашний Безюке, хильнувши чарку горілки й трохи збадьорившись, заходився розповідати з іще не втраченим тарасконським акцентом і по-тарасконському велемовно:

– Сьогодні, припливши сюди, ви були болісно вражені, пересвідчившись, що місто Порт-Тараскон існує тільки на карті. Тож уявіть собі, як ми, припливши на «Фарандолі» та на «Люцифері»…

– Даруйте, я вас переб’ю, – мовив Тартарен, побачивши, що дозорці на узліссі подають тривожні знаки. – Мабуть, краще буде, якщо ви продовжите вашу розповідь на кораблі: там нам буде спокійніше. А тут на нас можуть напасти канібали!

– Ні в якому разі не нападуть! Від ваших пострілів вони порозбігалися хто куди… Вони покинули острів, а я, скориставшись із нагоди, дременув од них.

Тартарен наполягав на своєму. Він вважав, що Безюке має розповісти все перед Великою радою. Надто серйозне було становище.

Вони подали знак шлюпці, яка, тільки-но почалася сутичка, боягузливо втекла подалі в море, підійти до берега, посідали в неї і попливли на корабель, де тарасконці, згоряючи з нетерплячки, чекали, чим закінчиться перша рекогносцировка.

VII. «Кажіть далі, Безюке…» Шахрай чи не шахрай герцог Монський? Адвокат Бранкебальм. Verum enim vero , «остільки» із «оскільки». Плебісцит. «Туту-пампам» зникає за обрієм

Похмуру одіссею перших колоністів Порт-Тараскона Безюке розповідав у кают-компанії «Туту-пампама» на засіданні ради; були присутні старійшини, губернатор, начальники, завідувачі, сановники першого й другого класів та капітан Скрапушіна з усім своїм штабом; а пасажири, що були на палубі, прислухалися, аж палаючи від нетерпіння й цікавості, але до них долинало тільки гудіння густого басу аптекаря та вражені вигуки його слухачів.

Коли «Фарандола», повантажившись, вийшла з марсельського порту, Бомпар, що тимчасово виконував обов’язки губернатора, а крім того, був ще й начальником експедиції, раптом заслаб на дивну недугу, заразну, як він сказав; його висадили на берег. Свої повноваження він передав Безюке… Щасливець Бомпар! Певно, він передбачав, що чекало їх на острові…