Читать «Тартарен Тарасконський» онлайн - страница 167

Ось нарешті й городяни – з-за кручі на протилежному кінці плоскогір’я з’явилася юрба.

– Стій! – раптом скомандував Бравіда. – Чи це, бува, не дикуни?

Попереду стовписька під гуркіт тамбуринів витанцьовував, вимахуючи томагавком, довготелесий чорношкірий у смугастому тільнику й синіх окулярах.

Обидва війська зупинилися й почали з відстані розглядати одне одного. Враз Бравіда зайшовся реготом:

– Ну, це вже він перестарався! Ото шибеник!

І, вклавши шаблю в піхви, помчав уперед.

– Командире!.. Командире!.. – гукали ополченці йому вслід.

Та Бравіда їх не слухав; він біг до танцюриста, певний, що то Бомпар, і кричав:

– Я тебе впізнав, голубе! Надто вже це по-дикунському… по-первісному!..

Той, вимахуючи своєю зброєю, танцював далі. А коли бідолашний Бравіда пересвідчився, що перед ним – не хто інший, як канак, було вже пізно: могутнім ударом палиці дикун пробив його корковий шолом, голову і випустив немудрящий його мозок; Бравіда опукою повалився на землю.

Умить знявся вихор зойків, куль та стріл. Ополченці, побачивши, що їхнього командира вбито, несамохіть відкрили вогонь, а тоді щодуху кинулись навтіки, не помітивши, що дикуни й собі дременули від них.

Почувши стрілянину, Тартарен радісно вигукнув:

– Вони встановили зв’язок!

Та за якусь хвилину його охопив жах: він побачив, що любі його вояки мчать, перестрибуючи через чагарі, – хто простоволосий, хто босоніж, – і почув, як безтямно вони репетують:

– Дикуни!.. Дикуни!..

Зчинилася страшна паніка. Шлюпка вмить відчалила й швидко попливла геть від берега.

Губернатор бігав туди й сюди понад берегом.

– Спокійно!.. Спокійно!.. – кричав він охриплим голосом, голосом сполоханої чайки, і цим наганяв іще більше жаху на своїх земляків.

Кілька хвилин вони металися, мов божевільні, по вузькій піщаній обмілині, та оскільки ніхто не знав до пуття, куди бігти, то зрештою всі збилися в тісну купу. До того ж дикуни більше не показувалися; можна було зробити перекличку, розпитатися.

– А командир?

– Загинув.

Коли Екскурбаньєс розповів про фатальну помилку Бравіда, Тартарен вигукнув:

– Бідолашний Пласід!.. Яка нерозважливість!.. Отже, він нічого не розвідав…

Він одразу ж віддав наказ виставити дозорців. Ті, кого призначили на варту, рушили повільним кроком по двоє, твердо наважившись не відриватися від головного війська.

Після цього було скликано раду, а Турнатуар заходився перев’язувати пораненого, який страхітливо пухнув у всіх на очах – у нього влучила отруєна стріла.

Слово забрав Тартарен:

– Перш за все треба уникнути кровопролиття.

І він запропонував такий план: послати на розвідку отця Батальє з пальмовою гілкою, він буде вимахувати цією гілкою, а сам тим часом роздивиться, що робиться у ворожому таборі, і розпитається, що сталося з першою партією емігрантів.

– Отакої!.. Пальмова гілка! – вигукнув отець Батальє. – Краще дайте мені ваш тридцятидвохзарядний вінчестер!

– Ну що ж, раз святий отець не хоче йти, піду я! – оголосив губернатор. – Але вам, пане капелане, усе-таки доведеться мене супроводити, бо я погано знаю папуаську мову…