Читать «Тартарен Тарасконський» онлайн - страница 164

Ісус обернувся до нього:

– Мабуть, ці тарасконці – погані християни!

– О Вчителю, вони давно вже виправилися, – квапливо відповів добрий апостол, боячись, що Ісус змахне своєю Божественною рукою – і острів, до якого вони наближалися, поглинуть хвилі.

Ви, звісно ж, здогадалися, що острів цей був не який інший, а Порт-Тараскон. На вшанування першої Пречистої остров’яни влаштували урочистий похід. Та ще й який похід, діти мої!

На чолі йшли покутники – усілякі, всіх кольорів: сині, білі, сірі – і видзвонювали у дзвіночки, які зливали в зграйну мелодію свої кришталеві й срібні голоси. За покутниками йшли жінки у білому вбранні і в довгих прозорих покривалах, що їх носять святі в раю. За ними несли старовинні корогви, такі високі, що виткані на них святі з німбами, гаптованими золотом по шовку, здавалося, сходили на юрбу з неба. Далі несли чашу зі святими дарами, під червоним оксамитовим покрівцем, цупким і важким, з високими султанами. Поруч ішов дитячий хор; діти несли на довгих позолочених палицях великі зелені ліхтарі, у яких горіли свічечки. А позаду сунула людська юрба – і старе, і мале, – голосно виспівуючи молитви й пісні.

Урочистий похід обійшов увесь острів, то спускаючись на піщаний берег, то піднімаючись на кручі; великі кадила повільно коливалися. І з них здіймався високо вгору, до самого сонця, легенький блакитний димок.

– Яка краса!.. – зачудовано прошепотів апостол Петро.

Більше він не мовив жодного слова. Адже стільки вже разів пробував умилосердити свого супутника! І все марно…

Та цим разом він помилився.

Син людський, до глибини душі зворушений цими проявами простодушної віри, стоячи на гребені високої хвилі, дивився, як мають на вітрі корогви Порт-Тараскона, і вперше його охопив жаль, що він скрізь сіяв смерть.

І раптом він підвів своє бліде обличчя до неба, і серед німотності стихлого моря розлігся його гучний голос, і почули цей голос у всьому світі:

– Батьку, Батьку, пожди!..

І цих слів було досить. Розділені світним простором, Батько й Син зрозуміли один одного.

На цьому отець Батальє скінчив свою оповідь. Слухачі сиділи мовчки, застиглі, зворушені, схвильовані. Аж ось з капітанського містка долинув голос Скрапушіна:

– Пане губернаторе, видно острів Порт-Тараскон! За годину станемо на рейд.

Тут усі посхоплювалися з місць, і зчинився несосвітенний шарварок.

VI. Прибуття у Порт-Тараскон. Анікогісінько. Висадка ополчення. «Апте… Безю…» Бравіда встановлює зв’язок. Жахлива катастрофа. Татуйований аптекар

– Чому, в дідька, ніхто не вийшов нас зустрічати? – мовив Тартарен, коли галас трохи вщух.

Мабуть, із суходолу не помітили корабля.

Треба дати звістку про своє прибуття. І за мить над двома довгастими, густо зарослими вологою зеленню островами, поміж яких став на рейд «Туту-пампам», прогриміли три гарматних постріли.

Усі прикипіли очима до берега, що лежав ближче до судна, – піщаної обмілини всього кілька метрів завширшки; за обмілиною височіла крута гора, на схилах якої буяли, збігаючи до моря, густо-зелені дерева й чагарі.