Читать «Тартарен Тарасконський» онлайн - страница 162

І раптом любов обернулась у ненависть, і по місту полетів пекельно-лютий поклик:

– Вб’ємо його! Цей добрий тиран – найпаскудніший з усіх тиранів! Адже він позбавив нас навіть права на бунт!

Під імператорський палац було підведено підкоп; у темному підземеллі, стоячи по пояс у воді, змовники закладали динаміт, готуючи вибух… А тепер самі здогадайтеся, який таємничий прибулець з вогненними очима керував цими пекельними приготуваннями, проганяв із сердець страх і жаль, а коли пролунав вибух, вирвав з усіх грудей гучне, мов грім, «ура!»…

Сердешний імператор! Тільки й зосталося від нього під руїною кілька жмутів обгорілої бороди та одна рука – його справедлива рука! – яку скоцюрбило полум’ям.

І враз зірвалася з ланцюга й завила війна, і небо почорніло від зграй вороння над кордонами, і почалася вселенська бійня, і відтоді вже не наставав їй кінець.

Тим часом як народи вигублювали один одного з допомогою страхітливих знарядь смерті, як скрізь – скільки сягало око – палали, мов смолоскипи, взяті приступом міста, по дорогах, загачених знавіснілою худобою й візками без візників, по полях під паром, понад річками, червоними від крові, повз безжально потоптані виноградники й засіяні лани, легкою ходою простував Христос із своєю патерицею на плечі, а слідом за ним поспішав добрий старий апостол, марно намагаючись умилосердити його. Шлях Ісусові стелився в далеку-далеку країну, де жив славнозвісний лікар, якого звали Мов.

Мов, великий зцілитель людей і тварин, прагнув підкорити собі всі сили природи, щоб знайти спосіб продовжити людське життя. І він уже майже досяг своєї мети, майже зробив це відкриття, аж якось новий його помічник, красень юнак із блідим, мов у мерця обличчям, знехтувавши осторогу, не закоркував на ніч пляшки з леткою отрутою, і лікар Мов, відчинивши вранці двері своєї лабораторії, впав мертвий. А юнак зник, наче його й не було.

І життя людське не тільки не подовшало, а, навпаки, вкоротилося, бо вчений зібрав у себе силу-силенну недуг, щоб вивчати їх, – недуг, які вигублювали людей з давніх-давен, і поміж них – особливі види прокази: єгипетську й середньовічну, тож тепер їхні зародки, повилітавши з реторт, розсіялись по всьому світі й швидко спустошили його. Як за часів давніх іудеїв, звідкілясь узялася тьма-тьмуща препаскудних чумних жаб; потім лихоманки: жовта, злоякісна, переміжна, поворотна; далі – чума, тифи і ціле сонмище інших, давно вже зниклих недуг, які повернулися й косили людей, мов косою; з’явилися й нові, невідомі хвороби – люди їх стали називати «недугами лікаря Мова».

Хай Господь боронить вас од цих жахливих недуг, діти мої!

Кістки плавилися, мов скло, м’язи висмикувалися, наче нитки. Люди зазнавали таких страшенних мук, що їм було навіть кричати несила; перед тим як померти, вони розпадалися на шматки; тіла їхні – не тіла, а справжнісіньке місиво – валялися скрізь на дорогах, і шляховим сторожам бракувало совків, заступів та грабарок, щоб прибирати їх.