Читать «Тартарен Тарасконський» онлайн - страница 158

Вони пливли повз острови, які виринали з моря корзинами дивовижних квітів, поміж яких пурхали невидані пташки, мовби всипані самоцвітами. В ясні тихі ночі, осяяні міріадами зірок, до мандрівників долинали з далекої далечі ледве чутні звуки музики; під цю музику танцювали баядерки.

Мальдівські острови, Цейлон, Сінгапур милували зір, але тарасконські дами на чолі з пані Екскурбаньєс заборонили чоловікам сходити на берег.

Лютий інстинкт ревнощів спонукав їх недремно пильнувати в цьому небезпечному кліматі Індії, в цих млосно-п’янких випарах, подих яких відчувався навіть на палубі «Туту-пампама». О, коли б ви тільки бачили, як сором’язливий Паскалон, зачарований мадемуазель Клоріндою дез Еспазет, високою юною красунею, стояв увечері поряд із нею, схилившись над бортом!

Добрий Тартарен, здаля на них поглядаючи, усміхався в бороду: він передчував, що у Порт-Тарасконі справлятиметься весілля.

До слова мовити: відтоді, як судно відпливло від тарасконського берега, губернатор поводився з усіма лагідно й поблажливо, чим разюче відрізнявся від капітана Скрапушіна – справжнього терка, який при найменшому непослуху не давав нікому слова мовити супроти – враз починав шаленіти і репетувати, що застрелить вас, «як собаку!». Тартарен, терплячий і розважливий, не перечив норовливому капітанові, навіть намагався виправдати його перед земляками, і, щоб угамувати їхній гнів, показував їм приклад невтомної діяльності.

Ранкові години він присвячував вивченню папуаської мови; учителем його був капелан, велебний отець Батальє, колишній місіонер; він знав і цю мову, і багато інших.

Удень Тартарен збирав емігрантів на палубі або в кают-компанії і читав лекції – розповідав про те, про що недавно дізнався сам: як розводити цукрову тростину і що можна приготувати з трепангів.

Двічі на тиждень він навчав їх мисливського мистецтва: адже відомо було, що колонія дуже багата на дичину, – це вам не Тараскон, де полювали, стріляючи на льоту по кашкетах…

– Друзі, ви стріляєте добре, але надто квапитеся, – казав Тартарен.

Тарасконці були дуже запальні – слід було навчити їх стримуватись.

І Тартарен давав чудові поради, навчав міняти темп стрільби залежно від того, яку дичину полюєш, рахувати точно, як метроном.

– Коли цілишся в перепілку – три темпи: раз, два, три – пах! Є… А для куріпки, – тут Тартарен махав рукою, показуючи, як летить куріпка, – досить двох: раз, два – пах! Іди підбирай – поцілив…

Так минали одноманітні години подорожі, і з кожним обертом гвинта наші славні тарасконці наближалися до омріяної мети, а мріяли вони безперестану, снували сміливі плани, уявляли собі майбутнє якнайщасливішим, тільки про те й говорили, як, приїхавши, влаштуються, як оратимуть цілину, як поліпшуватимуть свої господи.

Неділя була днем відпочинку, святковим днем.

Отець Батальє урочисто відправляв на кормі літургію. І коли священик підносив чашу з дарами, сурмили сурми й гримотіли барабани. Після відправи велебний отець розповідав яку-небудь цікаву притчу; її сприймали не стільки як проповідь, скільки як поетичну містерію, натхнену палкою вірою південців.