Читать «Сюрпризи долі» онлайн - страница 78

Наміри не виправдалися. Георгій надто спокійно сприйняв новий статус колишньої дівчини, й поводився так, ніби між ними нічого не було. Смішно сказати, тепер вони бачилися навіть частіше, проте за інших обставин. Незважаючи ні на що у Марини жевріла надія повернути старе кохання. Вона ходила до ворожок, справно виконувала їхні поради, щодня розкладала карти Таро і Руни, намагалась відшукати в них підказки, і тут же їх утілювала в життя. Коли дівчині здалося, що домоглася першого успіху і крига поволі почала танути, тоді ж неждано і негадано з’явилася Олена. Спочатку Марина не вважала її серйозною суперницею — ще одна сіра мишка потрапила у капкан Аполлона. А тут на тобі — цілковитий розпач — виявляється і боги закохуються. Із цим змиритися було понад сили.

Останні сподівання провалилися. Від безвиході і втоми воювати Марина поглянула на Олеся іншими очима. Ось хто справжня її пoловинка! З часом вона належно оцінила свій вибір: саме такого чоловік й потребувала. Відтоді почала потроху втрачати інтерес до самозакоханого красеня, на серці стало легше, проте Георгію остаточно не вибачила. Давня рана поволі затяглася, залишивши шрам.

Невдовзі пари побралися. Найперше у Георгія з Оленою народилися близнюки — Петро і Павло, а у Марини з Олесем трохи згодом — Олеся. Після народження дітей старі пристрасті цілком уляглися. Чоловіки продовжували товаришувати, а Марині довелося стати приятелькою Олени, яку так і не змогла щиро полюбити.

* * *

— Я тобі щось розповім, тільки пообіцяй, що нікому ні слова, — Марина загадково підморгнула сусідці.

— Кому ж я розкажу, ти ж знаєш я мало з ким спілкуюся, — засвітилися цікавістю очі співрозмовниці.

— Чує моє серце, Георгій підгулює, — втаємничуюче повідомила.

— Усі вони однакові, — підхопила тон сусідка, — А ти звідки знаєш?

— Та вже все ціле місто знає, що наш геній має якусь молоду дівку.

— І чого йому ще треба, — удавано зітхнула сусідка, — може де отямиться?

— Я тобі кажу, то така небезпека — ті шльондри.

— А мені здавалося, що вони непогане подружжя. У них же дорослі сини.

— Буде скоро по двадцять.

— Хіба цегла на голову не впала?

— Ой, не знаю, боюся, що впала. Він же не такий, як усі. Феб особливий, — скривилася Марина.

— Ти мене вбиваєш, то ж треба таке! Аж не віриться.

— Треба знати Георгія. Він потребує постійних змін, одноманітне життя не для нього, йому б тільки літати. А Олена не може йому цього дати, хто-хто, а я добре знаю, — з притиском запевнила Марина.

— Бідненька.

— Не бідненька, а дурненька, — розсердилася Марина. — Із таким генієм не можна втрачати пильність. Завжди з’явиться хвойда, яка так і чигає, щоб поцупити чужого чоловіка і нажитися його коштом. Ненавиджу таких жінок.