Читать «Сюрпризи долі» онлайн - страница 74

І раптом у презентаційній залі він побачив Пантелія. Ось де собака зарита! Як цей козлоногий Пан насмілився зазіхнути на його власність!

Георгія роздирали суперечливі почуття, з одного боку, ненавидів їх обох, а з іншого — страшенно жадав повернути ті старі благословенні часи, коли все було таким простим і зрозумілим. Що доброго він пізнав, отримавши свободу? Як виявилося — нічого надзвичайного! Упорядкований спокій змінився на безладний хаос. Звичайно, тепер нікому не треба пояснювати, чому і де затримується. Отримавши бажану свободу, — утратив міцну опору. Птахи не можуть безперестанку літати, вони потребують час від часу сідати на твердь і черпати сили від матінки землі. Якщо ж їх позбавити такої можливості, то їхні крила знесилюються і вони гинуть. Георгій саме зараз почувався втомленим горобцем, змушеним тріпати крильцями, щоби втриматися в повітрі. Йому катастрофічно бракувало сил, а приземлитися було ніде, ґрунт утік з-під ніг.

Чому ж так засмутили успіхи колишньої дружини? Вони аж два роки не бачилися. Незважаючи на це, жевріла надія, що його приймуть назад. Георгій уже вдосталь наситився свободою і тепер будь-якою ціною йому треба повернути колишній затишок. Розпочинається останнє змагання між Фебом і Паном, і воно повинно закінчитися на користь сонцесяйного. В Георгія виник план. Увечері відбудеться Магічний бал для учасників форуму, от там він і вирине в усій красі.

Олена дуже втомилася презентацією, розболілася голова і хотілося чимшвидше сховатися від людей.

— Ти сьогодні чудова, — поцілував Пантелій її в руку.

— Давай негайно кудись утечемо, хочу покласти голову тобі на коліна і мовчати.

— Обов’язково, тільки не зараз, ти повинна бути на Магічному балу.

— Нікуди я не піду, у мене немає сил.

— Ти повинна, і заперечення не приймаються. Там буде багато відомих людей, найвищий час тобі познайомитися з ними.

— А ти? Я без тебе не піду.

— Маю деякі справи, які треба терміново залагодити, як тільки звільнюся, приєднаюся до тебе.

— Як я там буду сама без тебе? Я ж нікого не знаю?

— Нічого, познайомишся.

— Приходь швидше, мені погано без тебе, — сумно промовила Олена.

Бал розпочинався о сьомій вечора. Олена піднялася сходами до бенкетної зали. Довкола було багато людей, які весело перемовлялися між собою. Їй хотілося побачити хоч одне знайоме обличчя, та марно. В холі грала класична музика, а на столах розставлені різноманітні напої.

— Я тут довго не витримаю, — подумала Олена. Їй захотілося з кимсь познайомитися. Як це просто робилося в дитинстві. Вона пригадала, як сміливо підходила до першої-ліпшої дівчинки на дитячому майданчику і казала:

— Мене звуть Оленою, а тебе як?

Може, і тут так зробити? А якщо її неправильно зрозуміють і подумають, що неввічлива або що напрошується на знайомство?

Раптом відчинилися двері до бенкетної зали, і гостей запросили до святкового столу. Гості наввипередки кинулися займати місця. Олена не знала, до кого пристати, і зупинилася біля першого вільного місця. Сусідом виявився відомий журналіст, який відразу ввічливо підсунув стілець і налив вина.