Читать «Сюрпризи долі» онлайн - страница 55

Олена розповіла Пантелію про пекло, яке їй довелося перейти. Вона не розуміла, чому так детально сповідається людині, яку бачить удруге. Їй закортіло навіть розповісти про свого вигаданого коханця і про неадекватну реакцію друзів.

— Я тепер з ними практично не бачуся. Вони чомусь почали уникати мене, — завершила розповідь.

— Людська заздріть не має меж.

— У чім же мені можна позаздрити?

— Ти раптом отримала щось таке, що для них недоступне, а це важко перетравити.

— Я придумала гарну казку, а вони цього не зрозуміли.

— Ти розпочала гру, у якій стала переможцем. Якщо хочеш бути щасливою, не бійся грати.

— Мені хочеться не тільки грати, й повнокровно жити.

— Перетвори гру в реальність.

— Я не знаю, як це зробити.

— Реальність — це форма, надай їй матеріальних обрисів. Це можна зробити різними шляхами. Я, наприклад, реставрую чиїсь ідеї, а ти знайди свій шлях. До речі, чому ти вибрала саме Грецію й острів Гідру?

— Сама не знаю, його так гарно описала подруга по нещастю, от, мені дуже захотілося туди потрапити. Вона розповідала, що там, як у казці: маленькі кольорові будиночки, мармурові сходи і синє-синє море, чисте, як сльоза.

— І багато в тебе розлучених подруг?

— Досить, тепер це не рідкість.

— А ти спробувала дошукатися причини?

— Напевне, в кожного своя.

— А мені здається, що однаковісінька для всіх.

— Та ж люди мають різні долі й різні характери, все дуже суб’єктивне.

— Проте причина одна й та ж.

— І яка?

— Весь секрет у порушенні міри. «Нічого понад міру» — написано на храмі Аполлона в Дельфах.

— А де ж я перебрала міри? Усі роки чемно виконувала обов’язки порядної дружини.

— Саме тут і порушилася гармонія. Ти завеликого значення надала хатнім роботам, перетворила чоловіка на ідола. Можливо, колись ти мріяла створити щось надзвичайне?

— Так, і потім усе відкинула.

— Нічого не зникає, коли щось залежується, то починає бродити і гнити, отруюючи своїми випарами сьогодення.

— Маєш рацію, я дуже хотіла колись писати, але Жорж заборонив.

— Чому дозволила, чи ти не господар своєї волі?

— Тоді я думала, що для сімейного спокою найліпше повністю посвятити себе його таланту, геній у сім’ї може бути лише один.

— Суперечливе твердження, то чому ж ти вирішила, що гірша від нього?

— Так він мені сказав.

— А ти й повірила, спокійненько опустила руки, навіть не спробувала поборотися за свою мрію?

— Так.

— От і порушила міру.

— Що ж тепер робити?

— Заповнити прогалини.

— Навколо мене так багато людських доль, але я ніколи не намагалася їх виміряти.

— А тепер спробуй.

— Знаєш, я вже почала. Маю маленький доробок.

— Тоді хвалися.

— Колись Жан подарував мені відвагу зробити ще одну спробу, я написала для нього повість «Життя в тіні». Потім, з відомих тобі обставин, виникла перерва. Тепер я знову повернулася до улюбленої роботи і завершила «Сюрпризи долі». Мені дуже захотілося описати долю однієї жінки. Я дам тобі прочитати рукописи.

— Дуже цікаво. Та якщо хочеш мати успіх, то в героїню треба вкласти якнайбільше спільних рис, притаманних жінкам. До речі, чи ти знаєш, що роги Пана дотикаються до небес?