Читать «Сюрпризи долі» онлайн - страница 56

— Не розумію, що це означає.

— Це вміння перейти від окремого до загального, а далі, не зупиняючись, — до ще загальніших ідей, які є Божественними. Волосся на тілі Пана означає сяйво, яке випромінюють речі, а борода — промені від небесних тіл. Намагайся заглиблюватися в суть речей і зрозумієш головні таємниці природи.

— Я намагаюся так робити, та інколи бракує знань.

— Вчися від дикої природи. Він, до речі, оспівує її, яка, на жаль, з кожним днем зникає через людей. Нині в Європі майже не залишилося місця, де можна б сховатися від цивілізації, навіть в Альпах проклали асфальтові дороги.

— Мої діти якраз поїхали на цілий рік в Австрію.

— Якщо захочеш, можемо їх відвідати.

— Я про таке ніколи й не мріяла.

— А ти мрій, а потім намагайся побачити себе героїнею власних фантазій, і чим детальніше відтворюватимеш події, тим точніше вони виявлятимуться.

— Рік тому мене дуже цікавив Жан, я постійно уявляла себе разом з ним, та цього так і не сталося.

— У кожного з вас була інша мета.

— А про що він мріяв?

— Він перебував у пошуку і нарешті знайшов те, що бажав.

— Ти про що? — не зрозуміла Олена.

— Про одруження. Його одвічною мрією було знайти відповідну партію. Марі — донька відомого газетяра, власника популярної політичної газети. Такий шлюб відкрив Жанові широку і безтурботну дорогу.

— Без кохання?

— Просто вибрав свою гру і задоволений.

— А якщо вона йому обридне?

— Хто, гра чи дружина?

— Обидві.

— Ну, тоді їх змінить. Кожен з нас постійно щось обирає і, якщо йому не підходить, змінює.

— Але ж є ще й обставини, на які неможливо вплинути.

— Лише здається, що не можна вплинути. Згадай свій власний випадок. Ти вибрала іншу гру, і навколишній світ також перебудувався.

— Я дуже хочу змінити власне життя.

— А ще Пан носить на собі шкуру леопарда, яка символізує різноманіття речей і явищ у природі. Вибирай, що бажаєш.

— І з чого почати?

— Пропоную тобі зробити перший крок. Якщо маєш бажання, то поїхали завтра разом на тиждень у гори, я так давно не пив чистої джерельної води.

Олена повернулася додому пізно ввечері. Радість переповнювала душу, раптом зрозуміла, що потребує музики. Що вибрати? Щось радісне! Нехай лунає Штраус.

Вона складала речі в валізку, кружляючи під натхненну музику вальсів. Це був інший танець, а не той розпачливий в обіймах з подушкою. Душа співала: «Сьогодні маєш сюрпризззззззззззз». Виявляється, сюрпризи бувають приємними.

* * *

Яке щастя, що на її шляху зустрівся Пантелій. Він єдиний подав їй руку і витягнув зі смердючого болота. Олена добре пам’ятає той стан: як затягувала трясовина, як відчайдушно борсалася в липкій каші, а найліпші друзі бігали довкола і плакали над її нещасною голівкою, яку ось-ось поглине вічний морок. І коли раптом під ногами намацала якийсь уявний пеньок і висунулася трішки вгору з багнюки, то запримітила, що такий розвиток подій не дуже подобається перейнятим глядачам. На щастя, виринула міцна рука Пантелія, яка щосили витягла її на квітучу галявину. Видовище закінчилося, глядачі розійшлися, втративши інтерес, а Олена залишилася одна обсихати на сонечку, обтрушуючи бруд. Поруч з’явився друг, який не лише допоміг змінити одяг, а й вказав стежку, яка виводила з непрохідної гущавини.