Читать «Сюрпризи долі» онлайн - страница 52

— А ти звідки знаєш? — запитала Олександра.

— Мені розповідала знайома, яка щороку там відпочиває.

— А як їй так вдається? — здивувалася Олена.

— Дуже просто, має доброго хлопця, от він і фінансує її забаганки. Вона розповідала, що найбільше їй сподобався острів Гідра. Там, як у казці: маленькі кольорові будиночки, мармурові сходи і синє-синє море, чисте, як сльоза.

Олена уважно слухала. Їй також хотілося мати когось біля себе. Але де знайти такий скарб? Будь-кого вона не хотіла, а такого, щоб і любив, і на острів повіз, у найближчому околі не існувало.

За два дні Олена засмагла так, наче повернулася з моря. Поглянувши в дзеркало, побачила, що їй це дуже пасує. Навіть виникло бажання купити нову сукню, яка б гармонійно увиразнювала новий колір шкіри.

Наприкінці тижня пролунав телефонний дзвінок.

— Приходь сьогодні до нас на вечерю, щось давненько ми не бачилися, — запросила Марина.

Товариство зібралося на восьму вечора. Під час вечері кожен ділився планами на літо. Олені було боляче слухати, як друзі весело обговорюють поїздки. Кожен навперебій вихваляв свій вибір. Потім Марина почала показувати знімки з минулих подорожей.

— Ми завжди маємо сервіс найвищого розряду, — хвалилася друзям.

— Який би не був добрий, я надаю перевагу відпочинку за кордоном, — гордо промовив Стефан.

Почали сперечатися, де ліпше відпочивати — на Батьківщині чи за кордоном, зовсім забувши про Олену. Першою опам’яталася Катруся.

— Бідненька моя, ми тебе замучили своїми розмовами. Тобі, напевне, дуже боляче слухати наші теревені?

— Ви мені не робите прикрості, — запротестувала Олена, — я, навпаки, рада за вас.

— Ти свята жінка, — продовжив Олесь, — хоч Георгій і мій друг, та він не вартий тебе. Як можна завдати стільки прикростей найближчій людині?

— Ти не хвилюйся, ми швиденько повернемося, і обіцяю, що відразу займемося тобою. В біді ми тебе не залишимо, — додала Марина.

— Мені не треба, щоби мною займалися, — вирішила припинити розмову Олена.

— Вибач, ти в нас така нещасна, а ми собі дозволили вихвалятися нашими планами, — поцілувала її Катруся.

Олена почувалася, як на пательні. Їй більше не хотілося залишатися нещасною. Цей стан її дуже замучив, найвищий час його позбутися, і тому вирішила пожартувати.

— Я зовсім не така нещасна, як ви мене змальовуєте. Чому не звертаєте уваги на мою засмагу? Знаєте, де я була?

— Де? — зацікавилася Катруся.

— У Греції.

— Ти жартуєш, — окуляри Олеся полізли на лоба.

— Зовсім ні. Я цілий минулий тиждень провела на Егейському морі на острові Гідра.

— Як тобі вдалося? — не повірила Марина.

— Це довга історія. Коли я їздила в Францію, то познайомилася з одією людиною, другом мого знайомого. Він виявився багатим бізнесменом і тепер приїхав до нашого міста в справах. Ми зустрілися і він запропонував полетіти з ним на Гідру.

— А як же з візами? — серйозно запитав Стефан. — Це ж така проблема.

— Нічого не знаю, віддала йому свій паспорт і за два дні отримала з візою.

— А квитки? — не могла заспокоїтися Марина.

— Я ж кажу, мене нічого не обходило. Паспорт я отримала разом з квитками.