Читать «Сюрпризи долі» онлайн - страница 39

— Дивно, ще дві години тому я мала маску Сантуци і брела під звуки інтермецо дорогою, опаленою пекучим сонцем.

— Можеш більше нічого не пояснювати, я все зрозумів. Мені не треба знати, що трапилося, для мене головне зрозуміти емоційний стан. Дозволь мені застосувати своє вміння і реставрувати пошкоджену фреску.

— Чи зможеш? Вона така понівечена. В мене сьогодні навіть виникла одна жахлива думка.

— Невже тобі хотілося покинути наш світ?

— Звідки ти знаєш?

— Учора все було написано на твоєму обличчі, та я не думав, що це так серйозно.

— Не знаю, чому я тобі все розповідаю. Примара смерті стояла поряд, лише якась незрозуміла сила виштовхнула мене на вулицю.

— І часто з тобою таке трапляється?

— Вдруге.

— Не допускай втретє думки про смерть, вона може бути фатальною.

— Я б хотіла, та хіба від мене щось залежить?

— А від кого?

— Обидва рази причиною стали чоловіки.

— Так, ми частенько робимо вас нещасними, та це закладено в нашій природі, ми ж мисливці.

— Не повторюй більше ніколи цієї фрази, вона завдає мені болю. Ви не мисливці, ви хижаки.

— Усі люди хижаки, бо ж вони їдять м’ясо, проте одночасно вони є і жертвами.

— А де ж тоді любов?

— Любов поруч з Вірою і Надією. Ти її відразу побачиш, коли зустрінеш.

— Мені хотілося вірити, що я її зустріла, але сталася фатальна помилка.

— От бачиш, ти сама визнаєш свою помилку. Як часто ми випиваємо любовний напій, який нас одурманює, віримо, що це справжнє кохання, а потім важко переживаємо власні помилки.

— Я така нещасна. Чому мені так не таланить?

— Бо ти ще не знайшла себе. От коли ти вийдеш на свій і тільки свій шлях, зрозумієш, що таке щастя. А воно завжди йде в парі з коханням.

— Я так потребую його знайти. Досі я йшла чужим шляхом і до нічого доброго не дійшла.

— Це повинна зробити лише ти сама і ніхто, крім тебе. Можу дати лише одну пораду з власного досвіду — іди незвичним шляхом. Це подібне до збирання грибів у лісі. Ти їх ніколи не знайдеш, якщо йтимеш лише прорубаною просікою, для цього треба занурюватися у хащі.

— Ти говориш загадками.

— Життя є суцільною загадкою, яку розгадуємо аж до смерті. Тут найважливіше знайти правильний вектор, щоб найшвидше відшукати розв’язок.

— А якщо немає вектора або він хибний?

— Не страшно, головне — не бійся вийти на сонце, бо тільки при освітленні зрозумієш, чого варта. Я обіцяю тобі, якщо позбудешся страху, то з вдячністю похилиш голову і скажеш: «Як добре, що це зі мною сталося».

— Мені здавалося, що я вже вийшла з тіні. А зараз не знаю, як пережити ще два дні, я їх боюся.

— Завтра піди спочатку в Лувр і подивися пильно в вічі Джоконді. Навколо ти знайдеш багато інших шедеврів, які дадуть тобі відповіді на твої запитання. Потім відвідай Д’Орсе — це тут, поряд з нами. В цій будівлі колись був вокзал, а нині тут зібрані найкращі твори імпресіоністів. Найцікавіший там п’ятий поверх. Наберися терпіння і спробуй пізнати хоч якусь частину того, що там є. Оглядини цих двох найбільших музеїв світу тебе підбадьорять, і дурниці не будуть лізти до голови. А післязавтра вирушай у бік Монпарнасу. Дорогою до Пляц Пігаль пройди повз Мулен Руж, а далі піднімися на гору до Секрекер. Звідти зможеш оглянути панораму Парижа. Там є невеликий музей Сальваторе Далі, рекомендую відвідати.