Читать «Сюрпризи долі» онлайн - страница 29

Маршрут до Франції розробили бездоганно. Подорожні матимуть змогу оглянути якнайбільше країн і міст Західної Європи. Один день планували на відвідини Будапешта, день — на Відень і ще день — на Мюнхен. Дев’ятнадцятого серпня зранку автобус планував прибути до Парижа, а ввечері — вирушити до Лурда, де прочани житимуть три дні. На зворотній дорозі з ранку до вечора ще раз оглядатимуть Париж, а далі шлях лежатиме на південь через Ліон на Італію. На завершення подорожі передбачалася екскурсія до Венеції, а потім уже без зупинок — прямісінько додому.

Олена не відвідувала ще жодної країни, крім Польщі, та красоти відомих європейських столиць не справляли на неї особливого враження. Вона не могла спокійно милуватися шедеврами архітектури, всі думки спрямовувалися лише в один бік, лічила дні: «Ще три дні до зустрічі, ще два, ще один…»

Як і планували, на Спаса зранку о восьмій автобус зупинився на площі Конкорд, у самому серці Парижа. На щастя, з Оленою подорожувала ще одна жінка — Олександра, яка непогано знала це велетенське місто і детально пояснила, як дібратися до Сержі.

— Не хвилюйся, язик до Києва доведе, а до Сержі тим більше, — заспокоювала Олену, — ти знаєш англійську мову, тож завжди зможеш порозумітися.

— І все-таки мені якось лячно залишатися одній, — хвилювалася Олена.

— Сядеш на Конкорді на RER , тільки не сплутай напрями, бо потрапиш у зовсім інший кінець Парижа.

— А що це таке — RER? — сполохалася Олена.

— Це такі електрички, схожі на метро. Вони спочатку йдуть під землею, а за межами міста виходять на поверхню, як звичайні поїзди. У Парижі чотирнадцять ліній метро, кожна зображена на плані іншим кольором, а RER позначають буквою в кружечку.

Олександра дістала карту паризького метро.

— Я завжди беру її з собою, всіляко буває, може знадобитися. Ось подивися: лінія метро, що проходить через станцію Конкорд, жовтого кольору. Доїдеш звідси до зупинки «Шатле», а там пересядеш на RER, позначений літерою «В» синього кольору. Тільки не виходь на вулицю, пересядеш з метро на електричку під землею. Коли вийдеш до поїздів, уважно дивися на монітори, розвішані вздовж перону. На них у квадратиках засвічуються назви напрямів. Стеж, щоб засвітився квадратик поряд з назвою Сержі. Зрештою, перепитаєш кого-небудь. Доберешся, лиш би тебе там зустріли, бо залишитися без нічлігу небезпечно.

— Стільки інформації, її неможливо запам’ятати, — не могла заспокоїтися Олена, — а де ж тут зупинка метро?

— Недалеко. Ходім, я тобі покажу.

Вони завернули за ріг і перед очима відразу з’явився вказівник з буквою «М».

— Коли купуватимеш квиток, одразу скажи, що їдеш до Сержі, він коштуватиме значно дорожче, ніж звичайний.

— Дякую тобі, Олександро, що б я без тебе робила? — схвильовано поцілувала знайому Олена.

— Колись мені допомогли видряпатися з безвиході, а тепер настала моя черга. До речі, можеш звати мене просто Леся.

— Дивно, Лесю, ти виглядаєш на таку сильну й успішну жінку, хіба з тобою могло бути щось негаразд?