Читать «Сюрпризи долі» онлайн - страница 160

Життя стало гидотним. Я перестав відвідувати вечірки, ходити у театр і в клуби. Пояснювати не буду, ти й сама розумієш, важко бути «лузером», хоча на перший погляд трагедії ніякої не сталося. Поступово я втрачав впевненість у собі і визначеність у своїх поглядах. Усе, що донині вважав непорушним, руйнувалося, як хатка з карт. Світильник поступово згасав. Та що казати, я перетворився на, втомленого життям чоловіка.

Музи забули дорогу до мене. Творчість в’янула без свіжої поживи. А звідки добути нектар, якщо довкола суцільний серпентарій? Вік брав своє, наступного року мала стукнути шістдесятка. Для чоловіків цей вік — наче ріка Рубікон, перейшовши яку, потрапляєш у інший вимір. Саме тоді виникає особлива потреба у старих друзях, родині, тих, хто пам’ятає тебе молодим.

Не хочу лукавити, я потребував любові, а найбільше мені бракувало тебе. Кохана моя, ти була для мене не лише дружиною, а й щирим другом. Ніхто так не бажав мені щастя, як ти. Так, мене постійно тягнуло шукати щось невідоме, хоча кожного разу отримував у нагороду тільки гіркоту розчарування. Усі мої бурхливі романи виявилися нічим, бо так і не знайшов тої, яка б кохала мене так як ти, мій скарбе. Жодна з моїх муз ніколи не потребувала мене, їх вабили мої посади, гроші, тіло. На жаль, усі вони щиро кохали не мене, а образ, який собі вигадали. Ти єдина кохала мою душу і свято їй служила.

А тут, у цьому світі без тебе все було інакше. Довкола поселився суцільний неспокій. Мене дратувала кожна дрібниці, але мої почуття тепер нікого не хвилювали. Я зі шкіри ліз, щоб довести недолугість нового керівника, та всі спроби оберталися проти мене ж. Поступово навалювалася важка втома від постійної боротьби і програшів. Де поділося визнання? Воно зникло разом із посадою. Все частіше мене огортала туга, яка помалу перетворювалася на депресію. А тут ще якісь незрозумілі болі, негаразди в ділянці серця.

Що буде, якщо через хвилювання і недоспані ночі матиму інфаркт? Від однієї думки про хворобу в мене починалася паніка. Ось тут наш цапоногий божок познущався наді мною. До речі, слово «паніка» — саме від імені Пана. Він несамовитим вереском зі своєї печери наганяв переляк на оточуючих. Кажуть, що завдяки цьому греки перемогли персів у війні під Марафоном.

Недаремно страх є одним із найстрашніших гріхів, і не дай Боже його пізнати і оселити всередині себе. Але цього гада я теж, втративши пильність впустив у себе і він опинився в моїй душі. Я старію! Ні, я вже старий! І процес цей незворотний! Рятуватися, і то терміново!

Паніка наростала. Я хапався за будь-які поради, як потопельник за соломинку.

Хтось із доброзичливців порадив, що дуже корисно вставати о п’ятій ранку, робити зарядку, обтиратися холодною водою і в жодному разі не пити кави. Такий розпорядок був як кара, та чого не зробиш заради повернення молодості. Кожного ранку після обов’язкових процедур я довго і пильно вдивлявся в люстро, намагаючись віднайти зміни у своєму відображенні.