Читать «Сюрпризи долі» онлайн - страница 13

Георгій дотримав слова, принаймні Олені так здавалося: приходив швидше додому, частіше телефонував, сповіщав про свої плани. Стосунки наче налагодилися, однак останні події багато що змінили, вони наче порушили колишню рівновагу. Олена постійно пригадувала його провину, не могла стерти її з пам’яті, у серці постійно зароджувалися нові підозри.

Для неї стало звичним перевіряти номери телефонів у мобільнику, зненацька з’являтися в його робочому кабінеті, принюхуватися до сорочок у пошуках запаху жіночих парфумів. Їй постійно ввижалося, що чоловік хитро її обдурює. Одного разу навіть підглядала у вікно кафе, де кафедра Георгія святкувала уродини одного з колег.

Така поведінка принижувала гідність, та Олена не мала сил відмовитися від підозр. Марина, яка виявилася майстром інтриги, частенько давала їй поради, які ще більше травмували психіку. Її підюджування не давали заспокоєння, а лише роз’ятрювали душу і розвивали хворобливу фантазію.

Емоції нікуди не зникають безслідно: позитивні дають натхнення на звершення і творчість, а негативні лягають важким тягарем на серці. Вони починають матеріалізуватися й обертатися на різні зайві утвори. Ті, що пов’язанні з постійним копирсанням у собі та незадоволенням, зазвичай, осідають піском та камінцями у нирках і печінці. Особливо небезпечними є ненависть та непрощена образа, саме вони частенько спричинюють утворення ракових клітин. А такі, як ревність, жалість або підозри, полюбляють зупинятися в грудях або нагадують про себе іншими жіночими хворобами.

Олена відчула неприємний біль у грудях.

— Тобі негайно треба до лікаря, — радила Катруся, — не затягуй, поговори з Мариною, вона ж лікар і щось тобі порадить.

— Ти думаєш, що в мене щось небезпечне? — допитувалася в подруги.

— Я не думаю, але ліпше перевіритися, я ж не лікар.

Олена злякалася. А якщо вона серйозно хвора? Їй стало шкода себе і захотілося плакати.

Увечері Георгій, повернувшись з роботи, застав дружину з розпачем в очах.

— Що сталося, в тебе якісь неприємності?

— Це значно гірше, а може, і на ліпше. Тепер ти станеш вільним і зможеш робити, що заманеться.

— Що ти маєш на увазі? — захвилювався Георгій.

— Я, напевно, невиліковно хвора, — розплакалася Олена.

— Не говори дурниць, звідки така інформація?

— Це твої походеньки довели мене до такого стану! — не припиняла ридати Олена.

— Я нічого не розумію, — розгубився Георгій.

— Коли зрозумієш, буде запізно.

— Ти можеш мені пояснити, що сталося?

— Я маю щось у грудях, і воно болить.

— Не панікуй, піди до лікаря, — намагався заспокоїти дружину.

— Я знаю і без тебе, — гостро відповіла Олена, відчувши хвилювання чоловіка. Їй це сподобалося. От чим можна його тримати!

На другий день зателефонувала Марина.

— Катруся мені розповіла про твої проблеми.

— Що ти можеш мені порадити? — сумно запитала Олена.

— Сьогодні ж домовлюся з лікарем, зробиш аналізи і все знатимемо.

Марина дуже любила допомагати, якщо хтось із друзів цього потребував. Вона активно бралася до роботи, коли треба рятувати ближнього. В неї від цього навіть поліпшувався настрій. «Моє покликання — допомагати у біді», — частенько говорила подругам.