Читать «Сюрпризи долі» онлайн - страница 11

«Ти забула, як щебетав твій благовірний у темній кімнаті, наче ховався від усіх», — свердлив душу внутрішній голос.

«Але ж йому хтось зателефонував у справі», — намагалася виправдати чоловіка Олена.

«Хіба ти чула дзвінок?» — продовжував набридати голос.

«Спочатку дзенькнув один дзвінок, хтось не туди потрапив. А потім…»

«Потім більше не було дзвінків, то ж це не до нього, а він сам кудись телефонував».

«Ну телефонував, то й що?» — не здавалася жінка.

«То чому збрехав?»

Олена тихо встала й обійшла ліжко, взяла з тумбочки телефон і вийшла на кухню. Від нервів брали дрижаки.

Ліпше б цього не робити, тепер усе стало очевидним. Спочатку хтось дав сигнал, а потім він зателефонував на той же номер. Вона запам’ятала те ласкаве щебетання. Олена механічно витягла з торбинки свій телефон і набрала номер.

— Слухаю вас, — відповів жіночий голос з іншого боку.

Без жодних сумнівів, Жорж розмовляв з жінкою. Її охопив жах. Чомусь пригадалася стара відьма з порожнім відром, яка тихо сміялася беззубим ротом.

«Не даремно люди вірять у прикмети, ось і почалися твої нещастя, — насміхався внутрішній голос».

Від того фатального вечора життя перетворилося на каторгу. Олена стала в’язнем власних підозр: підслуховувала телефонні розмови чоловіка; потайки перевіряла номери телефонів; допитувалась щоденно, куди йде і коли повернеться; зненацька телефонувала до нього на роботу з кожної дрібниці й намагалася вгадати, хто поруч. А потім почала стежити і таки виявила неприємні для себе речі. Виявляється, Георгій частенько зустрічається з молоденькою журналісткою і навіть одного разу їздив разом з нею у відрядження.

— Домоглася, чого хотіла, вивела на чисту воду, — злісно бубонів внутрішній голос, — що тепер з цим робитимеш? Може, влаштуй йому грандіозний скандал?

— Не роби цього, — тихо благала підсвідомість, — чого ти цим досягнеш?

Олена ніяк не наважувалася розпочати серйозну розмову з Жоржем, їй постійно бракувало сміливості.

— А може, у них лише ділові стосунки? — переконувала себе, але таке самозаспокоювання ще більше розпалювало ревнощі. Вона перестала вірити словам чоловіка.

— Я з понеділка їду у відрядження, — якось повідомив Георгій.

— Надовго? — дивлячись йому просто в очі, спитала Олена.

— У суботу повернуся, — відповів чоловік, відводячи погляд.

— З ким ти їдеш?

— Не знаю, швидше сам, а може, зі мною поїде ще один колега.

— А де ти житимеш?

— У готелі «Ібіс». Може, після мого повернення в неділю поїдемо десь погуляти? — запопадливо посміхнувся Георгій. — Мені так бракує природи і спокою.

Олена відчула якісь хитрощі з його боку, останнім часом вони не те що ніде не їздили, а майже не бачилися. Вона хотіла ще щось запитати, але чоловік уже з кимсь розмовляв по телефону, жваво обговорюючи якісь майбутні заходи.

У вівторок Олена не знаходила собі місця, а вночі не могла зімкнути очей. Якісь гнітючі передчуття не давали забутися. У середу вранці вона зателефонувала до мами і попросила прийти в їхній дім та побути декілька днів з хлопцями.

— Щось я дуже втомилася, Марина має відгули, ми вирішили поїхати на два дні в гори, — вирішила не казати правду Олена.