Читать «Сюрпризи долі» онлайн - страница 10

— Моя дружина завжди має рацію, давайте вип’ємо всі разом келих вина за щасливе майбутнє наших похресників, — проголосив тост Стефан.

— Так, це моя мрія, щоб вони стали добрими фахівцями і почували себе вільними людьми, які не дадуть собі в кашу наплювати, — доповнив друга Георгій. — Я власне після цих баталій мав розмову з одним поважним чоловіком і той також погодився — їхня спеціальність має добрі перспективи. Але я б хотів особливо побажати моїм хлопцям мати таких друзів, яких маю я. Без вашої підтримки і порад мені було б важко.

Олена слухала свого чоловіка з завмиранням серця. Отже, він мав якусь суперечку на роботі й потім зустрічався з якимось поважним чоловіком, а не з жінкою. Навіщо Марині вигадувати про нього плітки? На серці миттєво відлягло, а обличчя аж порожевіло. Як добре, що важкий тягар упав з душі.

Дітям закортіло побути без батьків. Вони подякували і встали з-за столу. Як тільки молодь пішла в іншу кімнату, Олесь заходився розповідати масні анекдоти, а всі дружно реготали до сліз. Олена ще ніколи так не веселилася, раділа життю, наче дитина, яка зненацька отримала подарунок.

Раптом на креденсі затьохкав телефон Георгія. Пролунав лише один дзвінок, після чого настала тиша.

— Не дають спокою ні вдень, ні вночі, — якось награно промовив Жорж. Він швидко встав і поглянув на дисплей.

— Хтось помилився номером.

Олена не звернула уваги, від душі сміючись з останнього жарту кума.

— А де знову щез наш Жорж? Час ще раз випити, — озирнувся довкола Олесь.

— Кудись вийшов, — відповіла Олена, — зараз його покличу.

Чоловіка не було ні в кухні, ні в туалеті, ні у лазничці. У дитячій кімнаті Петро, Павло, Олеся і Стефан-молодший про щось жваво розмовляли. Залишилася остання надія на спальню. В темному покої відразу не запримітила Георгія. Олена лише почула тихе ласкаве щебетання чоловіка. Він настільки захопився розмовою, що не зауважив, коли зайшла дружна.

— Ти з кимсь розмовляєш? — здивовано запитала Олена.

— Нічого важливого, телефонував один знайомий, хоче зі мною зустрітися, — машинально вимкнув телефон і швидко відклав його вбік.

— Ходім, бо гості порозбігаються, ти весь час їх покидаєш.

— Іду, іду, не сварися.

Вони вийшли з темної кімнати.

— А, знайшлася наша згуба, — весело вигукнув Олесь, — давай на коня, бо час рушати додому.

Біля самих дверей Марина шепнула на вухо Олені:

— Будь дуже уважною, не дозволяй себе обдурювати.

— Добре, добре, спробую, — з нехіттю відповіла господиня і зачинила двері.

— Кохана, я такий замучений, може брудний посуд почекає до завтра? — позіхаючи, промовив Жорж.

— Іди відпочивай, я сама впораюся.

За годину кухня блищала і можна лягати спати. Георгій мирно хропів. Олена роздяглася і примостилася поруч з чоловіком, та сон не брався. З якої рації треба бути весь час обережною? Її Георгій надзвичайно зайнятий чоловік і на всілякі дурниці у нього просто немає часу. Нічого вона не буде перевіряти і винюхувати.