Читать «Спілка рудих» онлайн - страница 8

- Не заперечую, сер, усе це так. Але мені все ж хотілося б розшукати їх, дізнатися, хто вони й навіщо, втнули зі мною такий жарт, якщо тільки це жарт. Справді, забавка обійшлася їм дорогувато: вони заплатили за неї тридцять два фунти.

- Ми спробуємо все з'ясувати. Але спершу дозвольте мені задати вам кілька питань, містере Вілсоне. Чи давно служить у вас цей помічник… ну, той, що показав вам оголошення?

- На той час він прослужив у мене майже місяць.

- Де ви знайшли його?

- Він прийшов за оголошенням, яке я дав у газеті.

- Він один відгукнувся на ваше оголошення?

- Ні, чоловік десять.

- Чому ви взяли саме його?

- Бо він моторний і заправив небагато.

- Вас спокусила можливість платити йому половину платні?

- Так.

- Який він із себе, цей Вінсент Сполдінг?

- Маленький, кремезний, дуже жвавий, на обличчі ні волосинки, хоча йому під тридцять. На лобі в нього біла пляма - опікся кислотою. Холмс випрямився. Він був дуже схвильований.

- Я так і думав! - сказав він. - А ви не помітили в нього у вухах дірочок для серг?

- Помітив, сер. Він пояснив, що вуха йому проколола якась циганка, коли він був ще дитиною.

- Гм! - промовив Холмс, відкинувшись па спинку крісла в глибокій задумі. - Він і досі у вас?

- Так, сер, я тільки що бачив його.

- Він добре справлявся зі справами, коли вас не було в конторі?

- Не можу поскаржитись, сер. Втім, зранку у позичковій касі роботи небагато.

- Чудово, містере Вілсоне. За день або два я матиму задоволення дещо повідомити вам. Сьогодні субота… Сподіваюся, в понеділок ми про все будемо знати.

- Ну, Вотсоне, - сказав Холмс, коли наш відвідувач пішов, - що ви про все це думаєте?

- Нічого не думаю, - щиро зізнався я. - Як на мене, то справа дуже темна.

- Загальне правило таке, - сказав Холмс, - чим дивніший випадок, тим менше в ньому таємничого. Саме банальні, безбарвні злочини розгадати буває найважче, так само, як розшукати в натовпі людину, нічим не примітну з вигляду. Але зараз я не можу зволікати.

- Що ви збираєтеся робити? - спитав я.

- Курити, - відповів він. - Це завдання саме на три люльки. Тільки прошу вас хвилин п'ятдесят ні про що не розмовляти зі мною.

Він скоцюрбився в кріслі, підтягши худі коліна до свого яструбиного носа, і довго сидів у такій позі, заплющивши очі і виставивши вперед чорну глиняну люльку, схожу на дзьоб якогось дивного птаха. Я вже був подумав, що він заснув, та й собі закуняв, коли раптом він підхопився, мов людина, що прийняла тверде рішення, і поклав люльку на камін.

- Сьогодні в Сент-Джеймс-Холлі грає Сарасате, - сказав він. - Що ви думаєте про це, Вотсоне? Можуть ваші пацієнти обійтися без вас кілька годин?

- Сьогодні я вільний. Взагалі моя практика забирає в мене не дуже багато часу.

- Тоді надягайте капелюха й ходімо. Мені потрібно в Сіті, а по дорозі де-небудь перекусимо. У програмі концерту багато німецької музики, мені вона подобається більше, ніж французька чи італійська. Німецька музика сповнена глибоких думок, а мені якраз необхідно про дещо поміркувати.