Читать «Спілка рудих» онлайн - страница 10

Мій друг мав пристрасть до музики і був не лише дуже добрим виконавцем, але й неабияким композитором. Увесь вечір просидів він у кріслі. цілком щасливий, злегка рухаючи довгими тонкими пальцями в такт музиці; його лагідне усміхнене обличчя, його вологі, затуманені очі нічим не нагадували про Холмса-сищика, про хитромудрого, безжалісного Холмса, готового будь-якої хвилини переслідувати порушників закону. Дивний характер цієї людини складався з двох начал. Мені часто спадало на думку, що його приголомшлива проникливість народилася в боротьбі з поетичною замисленістю - це й було основною рисою вдачі цієї людини. Він постійно переходив від цілковитої розслабленості до надзвичайної енергії, і я добре знав, що він ніколи не буває більш твердим, ніж тоді, коли з бездумним спокоєм віддається своїм імпровізаціям і нотам. Але раптом мисливська пристрасть охоплювала його, властива йому блискуча сила мислення зростала до рівня інтуїції, і люди, незнайомі з його методом, починали думати, що перед ними не людина, а якась над природна істота. Спостерігаючи за ним па концерті в Ceнт-Джеймс-Холлі, я бачив, як він увесь захоплений музикою, і зрозумів, що тим, за ким він полює, доведеться скрутно.

- Ви, докторе, збираєтеся, звичайно, додому? - спитав він, коли концерт скінчився.

- Звісно, додому.

- А в мене є ще одна справа, вона забере в мене години три-чотири. Ця подія на

Кобург-сквері - серйозна штука.

- Серйозна?

- Там готується великий злочин. Правда, у мене є підстави думати, що ми встигнемо перешкодити йому. Але все ускладнюється через те, що сьогодні субота. До речі, увечері мені може знадобитися ваша допомога.

- Коли саме?

- Годині о десятій, не раніше.

- Рівно о десятій я буду на Бейкер-стріт.

- От і добре. Майте на увазі, докторе, справа небезпечна. Тож покладіть у кишеню свій армійський револьвер.

Він помахав мені рукою, рвучко повернувся і миттєво зник у натовпі.

Я не вважаю себе дурнішим: за інших, але, коли я маю справу із Шерлоком Холмсом, мене гнітить важке усвідомлення власної тупості. Адже я чув те саме, що й він, бачив те саме, що й він, але він знає, мабуть, не тільки, що трапилося, але й те, що має трапитися, тоді як мені все це, як і раніше, здавалося справою незрозумілою і безглуздою.

По дорозі додому в Кенсінгтон я знову пригадав і всю незвичайну розповідь рудого переписувача «Британської енциклопедії», і наші відвідини Сакс-Кобург-сквер, і лиховісні слова, сказані мені Холмсом на прощання. Для чого ця нічна експедиція, і чому я повинен прийти озброєним? Куди ми поїдемо і що там робитимемо? Холмс, щоправда, натякнув; що помічник власника позичкової каси - небезпечна людина, здатна на великі злочини. Хоч як я не намагався розгадати ці загадки, нічого в мене не вийшло, і я вирішив почекати ночі, яка мала мені все прояснити.

Була чверть на десяту, коли я вийшов з дому і, проминувши Гайдпарк і Оксфорд-стріт, опинився на Бейкер-стріт. Біля під'їзду стояли два кеби.78 Зайшовши до передпокою, я почув нагорі голоси. Я застав у Холмса двох чоловіків, з якими він жваво розмовляв. Одного з них я знав це був Пітер Джонс, агент поліції; другий був довготелесий, худий, похмурий чолов'яга у сяючому циліндр і бездоганному фраці.