Читать «Спілка рудих» онлайн

Артур Конан Дойл

Спілка рудих

Якось восени минулого року, зайшовши до свого приятеля, містера Шерлока Холмса, я застав у нього літнього джентльмена, повнотілого, з вогненно-рудим волоссям на голові. Помітивши, що обидва вони захоплені якоюсь розмовою, я вибачився і хотів було піти геть, але Холмс підхопився і майже силоміць затягнув мене до кімнати.

- Як доречно, що ви прийшли, дорогий Вотсоне, - вітаючись, мовив він.

- Боюся, що я невчасно. Адже ви зайняті.

- Справді, я зайнятий. І навіть дуже.

- То, може, я почекаю в сусідній кімнаті?

- Ні, ні… Містере Вілсоне, - звернувся він до товстуна, - цей джентльмен не раз надавав мені дружню допомогу в багатьох моїх найбільш вдалих розслідуваннях. Не сумніваюся, що він буде вельми корисний і у вашій справі..

Товстун підвівся зі свого стільця і, вітаючись, кивнув у мій бік головою; при цьому його маленькі, заплилі жиром очиці з цікавістю поглянули на мене.

- Сідайте сюди, на канапу, - запросив Холмс, а сам опустився в крісло і, як завжди, коли про щось роздумував, склав кінчики пальців обох рук разом. - Я знаю, дорогий Вотсоне, що ви поділяєте мою любов до всього незвичайного, до всього, що порушує буденність і одноманітність нашого життя. Інакше б ви не стали з таким ентузіазмом записувати скромні мої пригоди… Хоча, як на мене, деякі з ваших розповідей подані у трохи прикрашеному вигляді.

- Зовсім ні, - заперечив я. - Ваші пригоди завжди здавалися мені надзвичайно цікавими.

- Пригадую, нещодавно, якраз перед тим, як міс Сазерленд підкинула нам свою нескладну загадку, я говорив вам, що найсміливіша фантазія нездатна уявити собі тих незвичайних і дивовижних випадків, які зустрічаються в повсякденному житті.

- А я відповів, що маю сумніви щодо правильності вашої думки.

- Втім, докторе, вам доведеться визнати мою правоту, інакше я закидаю вас безліччю дивних фактів, і ви, зрештою, змушені будете погодитися зі мною. От хоча б історія, яку мені щойно розповів містер Вілсон. Зізнаюся, за все своє життя я не чув чогось подібного. Пригадуєте, я говорив, що найбільш дивні і незвичайні злочини частіше бувають саме дрібні, а не великі, або й навіть такі, коли виникає сумнів, чи правопорушення це взагалі. З того, що мені довелося почути, я не можу певно сказати, чи є тут склад злочину, проте події неабияк зацікавлюють. Будь-ласка, містере Вілсоне, повторіть свою розповідь ще раз. Я прошу вас про це не лише тому, що мій друг, доктор Вотсон, не чув початку, але й тому, що мені самому кортить довідатися про всі подробиці. Звичайно, коли мені починають розповідати про який-небудь випадок, у моїй пам'яті зринають тисячі подібних історій. Але цього разу я змушений визнати: нічого схожого не доводилося чути.

Повнотілий клієнт нс без гордощів випнув груди і дістав з кишені пальто брудну, пожмакану газету. Поки він, розклавши її на колінах і витягнувши шию, пробігав очима по стовпцях оголошень, я уважно розглядав його, намагаючись, як це робив Шерлок Холмс, за одягом і зовнішнім виглядом угадати, хто він такий.

Проте мої спостереження нс дали майже ніяких результатів. Відразу впадало в очі, що наш відвідувач - звичайнісінький крамар, самовдоволений, повільний у думках і в рухах. Сірі, картаті штани висіли на ньому мішкувато, не надто охайний чорний сюртук був розстебнутий, а на темному жилеті красувався квадратний шматочок якогось металу, в який через отвір посередині був пропущений масивний золотий ланцюжок. Поношений циліндр74 і вицвіле коричневе пальто з пожмаканим оксамитовим коміром лежали, недбало кинуті, на стільці. Одним словом, хоч скільки б я не вдивлявся в цього чоловіка, але не міг побачити нічого примітного, крім вогненно-рудого волосся на голові. Та ще те, що він прикро вражений якоюсь неприємною подією.