Читать «Спілка рудих» онлайн - страница 12

- Тепер уже близько, - сказав мій приятель. - Цей Мерріуезср директор банку й особисто зацікавлений у цій справі. Джонс теж нам придасться. Він славний малий, хоча нічого не розуміє в своїй професії. Утім, у нього є одне безперечне достоїнство: він відважний, як бульдог, і прилипливий, як рак. Якщо вже схопить кого-небудь своєю клешнею, то не випустить… Ну, от ми і приїхали, вони вже тут.

Ми зупинилися на тій же багатолюдній вулиці, що й уранці. Розплатившись з візниками і йдучи за містером Мерріуезером, ми ввійшли в якийсь вузький коридор і прошмигнули в бічні дверцята, які він відчинив для нас. Там був інший коридор, дуже короткий, що закінчувався масивними залізними дверима. Відчинивши їх, ми спустилися кам'яними гвинтовими сходами і опинилися ще перед одними дверима, не менш міцними. Містер Мерріуезер зупинився, засвітив ліхтар і повів нас темним, пропахлим землею коридором. Проминувши ще одні двері, ми дісталися до великого підвалу, заставленого якимись важкими ящиками.

- Згори дістатися сюди нс так-то й легко, - зауважив Холмс, піднявши ліхтар і оглянувши стелю.

- Знизу теж, - сказав містер Мерріуезер, стукнувши тростиною по одній з плит, якими була викладена підлога. - Хай йому біс, звук такий, начебто там порожнеча! - вигукнув він здивовано.

- Прошу вас не шуміти, - сердито мовив Холмс. - Будьте ласкаві, присядьте на який-небудь ящик і не заважайте.

Поважний містер Мерріуезер з ображеним виглядом усівся на ящик, а Холмс опустився на коліна і за допомогою ліхтаря та лупи заходився вивчати щілини між плитами. За кілька секунд, очевидно, вдоволений результатами свого дослідження, він підвівся і сховав лупу в кишеню.

- У нас попереду щонайменше година, - зауважив він. - Вони навряд чи візьмуться до діла раніше, ніж шановний лихвар засне. Отоді вони нс стануть гаяти ні хвилини, бо чим раніше вони впораються, тим більше часу в них залишиться, щоб накивати п'ятами… Ми перебуваємо, докторе, - як ви, без сумніву, вже здогадалися, - у сховищі міського відділення одного з найбагатших лондонських банків. Містер Мерріуезер - голова правління цього банку; він пояснить нам, чому найзухваліші злочинці саме о цій порі мають таку цікавість до цього сховища.

- Ми зберігаємо тут наше французьке золото, - пошепки сказав директор. - Нас уже кілька разів попереджали, що буде зроблена спроба викрасти його.

- Ваше французьке золото?

Так. Кілька місяців тому нам знадобилися оборотні кошти, і ми позичили тридцять тисяч наполеондорів80 у Французького банку. Згодом необхідність в них відпала, і стало відомо, що ми навіть не розпаковували грошей, і вони все ще лежать тут. У ящику, на якому я сиджу, - дві тисячі наполеондорів, вони перекладені аркушами фольги. Рідко трапляється, щоб в одному відділенні зберігалося стільки золота, і директори, звичайно ж, турбуються.

- Для цього є всі підстави і в нас, - зауважив Холмс. - Ну, настав час підготуватися. Я думаю, що протягом найближчої години все скінчиться. Доведеться, містере Мерріуезер, прикрити цей ліхтар чим-небудь темним…