Читать «Сестри-вампірки 2» онлайн - страница 9

Міхай щосили намагався розрядити атмосферу.

– Як минув твій день, люба? – поцікавився він у Ельвіри.

– Добре. Я б навіть сказала, чудово, – відповіла та. – Зрання сьогодні від покупців відбою не було. Думала, ще трохи  – і вони поб’ються між собою. Всім терміново подавай дизайнерську кришку для унітаза! Але ось біда, моя крамничка, здається, вже тріщить по швах від такої популярності. Час шукати значно більше приміщення.

– Тато Якоба, до речі, переїхав у нову майстерню. А стару він, напевно, міг би здати тобі в оренду, – вставила Сільванія.

– Он як? Отже, в тата Якоба є майстерня? – зацікавилася Ельвіра.

Сільванія ствердно кивнула.

– Він малює виключно синьою фарбою. Каже, що це такий напрямок сучасного мистецтва. Спочатку він малював маленькі сині картини, а тепер пише великі сині полотна. Однак у його старій майстерні надто вже вузькі двері, і велике полотно в них не пронесеш. Тому він знайшов нове, більше приміщення.

Обличчя Ельвіри осяяла усмішка.

– То тато Якоба, виявляється, художник? Як цікаво! Я й не знала. Ти ніколи не розповідала.

– Які ж ви, люди, далебі, дивні…  – поблажливо посміхнувся Міхай. – Треба ж, сині картини. І що це за колір такий  – синій? Ні те ні се. Інша річ, чорний або червоний. Або хоча б темно-зелений  – колір безкрайніх дрімучих лісів нашої рідної Трансільванії.

– Я можу дати тобі номер його телефону, – запропонувала мамі Сільванія.

Ельвіра радісно закивала головою.

– Чудово! Я відразу ж йому зателефоную!

Дака жбурнула ложку на тарілку і встала з-за столу.

– Я сита, дякую, – буркнула вона.

Сільванія схопила її за руку.

– Стривай-но, ми ж хотіли поговорити з нашими.

– Про що? – роздратовано запитала Дака.

Сільванія зітхнула. Зрозуміло. Усе знову ляже на її тендітні плечі… І треба ж було народитися на цілих сім хвилин раніше за Даку! Тепер усе життя розрулювати справи за двох!

– Ми хотіли запитати, чи не відпустите ви нас у похід на Біндбурзьке озеро з Геленою, Лудо та Якобом. Усього на пару днів…  – почала Сільванія.

Ельвіра так енергійно закивала головою, що її кучері пустилися в танок.

– Чудова ідея! Похід з друзями  – що може бути кращим? Як гадаєш, Міхаю?

Міхай кивнув. Якщо відверто, ідея відпустити доньок на озеро самих, без супроводу дорослих, захвату в нього не викликала. Мало того, що там ніде сховатися від спекотного літнього сонця, та ще й вода відкидатиме його промені. Вампірові таке навряд чи піде на користь. Але, з іншого боку, Міхай раз вже сьогодні сказав своє тверде «ні», і йому зовсім не хотілося в очах Даки і Сільванії бути злісним тираном.

– О’кей, я не заперечую, – пробурмотів він.

Дака злісно фиркнула і, не сказавши батькам ані слова, поспішила піти з кухні.

Сільванія ж, навпаки, мало не злетіла від радості.

– Дякуємо! Супер! Як це супер-futzi з вашого боку! – заволала вона і підстрибом помчала за ображеною сестрою.

Міхай сумно подивився їм услід. Помітивши це, Ельвіра взяла його руку в свою і ніжно стиснула.

– Ось побачиш, Дака невдовзі заспокоїться. Просто дівчинка дуже імпульсивна, вона ж  – твоя донька.