Читать «Сестри-вампірки 2» онлайн - страница 10

Ельвіра лагідно подивилася на свого пристрасного трансільванського вампіра. А той зазирнув у її прекрасні темно-сині очі і раптом подумав, що сині картини  – це, мабуть, дуже гарно.

Дивне передчуття Лудо

На цвинтарі було тихо. Влітку мешканці Біндбурга приходили сюди надвечір, щоб полити квіти на могилах своїх близьких. Але Дака і Сільванія прийшли зовсім не для того, щоб вшанувати пам’ять померлих: у них тут призначено зустріч із Геленою.

Гелена  – класна подруга. По-перше, вона була просто пекельно кльовим дівчиськом. По-друге, її, як і сестер-вампірок, повсякчас тягнуло кудись, де похмуро і сумно, будь то кладовище чи занедбана фабрика. А ще вона мріяла навчитися літати.

Та по-справжньому подруг об’єднувало не це. У кожної з них були свої таємниці. Таємниця сестер полягала в тому, що вони вампірки. Таємниця Гелени  – у тому, що вона погано чула і навіть носила слуховий апарат.

Гелена була щаслива ділитися з подругами секретами й місцем на улюбленій лавці біля потічка, що струмував через усе кладовище. Та поділяти кепський настрій  – ото вже ні, даруйте!

– Як вони взагалі можуть мені щось заборонити? Та я просто візьму і втечу з дому на цей концерт. Нікого й запитувати не стану! – погрожувала Дака. Вона сиділа на дереві й бубоніла, немов голодний вампір. Вона й досі перебувала в напрочуд кепському гуморі.

– Ти з глузду з’їхала? – з жахом вигукнула Сільванія. Ситуація не на жарт схвилювала її. Весь цей час вона щосили намагалася розрадити Даку. Дістала десь номер коміксів про Флатча і Мітча, який Дака вже давно шукала й ніде не могла знайти. Почистила акваріум, де жив Карл-Хайнц  – п’явка, яку Дака виростила на уроці мерзотознавства в їхній колишній школі. Сестра душі не чула у своєму вихованцеві, тоді як Сільванія його на дух не зносила: по-перше, він був слизький, по-друге, постійно пускав гази.

Але всі зусилля Сільванії були марні. Дака лише на повну гучність увімкнула в плеєрі пісні «Криптон Крекс» і більше не зважала на сестру, котра просто впадала коло неї.

Тепер доводилося сподіватися на Гелену, та й ця надія танула на очах. Настрій Даки впав нижче за найглибшу могилу на біндбурзькому кладовищі.

Сільванія озирнулася й помітила, що до них наближаються Лудо та Якоб. Щиро кажучи, помітила вона тільки Якоба, і їй одразу ж стало тепло на душі.

– Привіт! – крикнули хлопці.

– Уявляєте, тато привіз найсправжнісіньке шатро бедуїна! – гордо заявив Якоб. Його тато був австралійцем. Він любив подорожувати, і тому будинок Бартонів був битком набитий не тільки картинами, написаними синьою фарбою, а й дивничками з усього світу.

– Непогано! – усміхнулася Гелена.

– Супер! – погодилася з нею Сільванія. Що б Якоб не робив і не казав, вона від усього була в захваті.

На землю з дерева впала Дака.

– От чорт…

– Що це з тобою? – поцікавився Лудо.

Але Дака ніби не чула його запитання.

– Вона хоче піти на рок-концерт, а тато не пускає, – сказала Сільванія, піймавши на собі здивований погляд Лудо.

– А що за концерт? – запитав Якоб, бо любив усілякі виступи, вистави…