Читать «Сестри-вампірки 2» онлайн - страница 37

– Хм…  – Дака і припустити не могла, що запрошення Мурдо справить на Гелену таке враження.

– Я теж буду вдягатися, як панк. Тільки візьміть мене з собою! – продовжувала вмовляти її Гелена.

– Але ж ти не вампір, – несміливо зауважила Дака.

– Ну то й що? – відбила Гелена. – Раптом виникне непорозуміння, ти цілком зможеш мене захистити. Та й Мурдо, мабуть, має охоронців?

– Аякже, має…

Дака задумалася. Гелена не була вампіром, але й звичайною людиною її назвати складно, адже звичайні люди бояться вампірів, а Гелена  – ні. Дака знизала плечима й усміхнулася подрузі.

– А що, як на мене, було б супер, якби ти вирушила в турне разом із нами. Вмовимо Мурдо взяти й тебе!

Гелена кинулася їй на шию. Здавалося, вона просто цієї ж миті збожеволіє від радості.

– Так-так, вмовимо його! А татові я скажу, що наш похід трохи затягнувся! – Ніколи ще Гелена не була така щаслива. – Я вирушаю в турне з «Криптон Крекс»! Дака і Гелена тусуватимуться в компанії найкрутіших вампірів у сві-і-і-і-іті!

Вона кинулася до дверей.

– Побіжу додому. Адже треба зібратися. Коли й де ви сьогодні зустрінетеся?

– На покинутому вокзалі відразу після заходу сонця. Та я прилечу туди раніше  – мало чого може статися, – відповіла Дака.

На щастя для подруг, Сільванія так і не почула цієї розмови. Але це зовсім не означало, що вона залишилася таємницею двох дівчат.

Озброївшись спеціальним підслухувальним пристроєм, Дірк ван Комбаст обережно припав до вікна.

– Вамп-рок-група… Овва!.. – пожвавішав він. – «Кіпп і Клекс»… Так і запишемо.

Поклавши руку на часникостріл, що стояв поруч, він подивився на мамин портрет.

– Потерпи ще трохи, мамуню, до нашої з тобою перемоги залишилося недовго! – пообіцяв він портретові.

Дірк дбайливо погладив часникостріл.

– Уже цього разу я озброєний на всі сто. Я не подарую вам жодного шансу, мерзенні нелюди!

Видіння Лудо

Щоб якось розважитися, Сільванія вирішила прогулятися містом і заразом навідати друзів. Адже в неї був ще один друг, окрім Гелени. Ну, не такий друг-друг, як Якоб (утім, після батькових витівок Сільванія не знала, чи захоче він узагалі з нею розмовляти), а просто друг. І звали його Лудо.

Дідусь Лудо був чарівником. І в самому центрі Біндбурга старий тримав крамницю, де продавав різні дива.

Щоправда, одного разу Алі бін Шик злегка напартачив зі своїм чаклунством, переплутавши заповітні бажання сестер-вампірок, але з ким не трапляється. Коли Алі бін Шик був в ударі, він цілком пристойно чаклував.

Лудо любив проводити час у дідовій крамниці, тому друзі завжди знали, де його шукати.

Обережно прочинивши двері, Сільванія увійшла до крамниці. Їй у ніс одразу ж ударили пахощі ароматичних паличок і свічок. За спиною в неї задзвеніли дзвіночки.

– Здрастуй, Сільваніє! Як ся маєш? – сказав Алі бін Шик. Взагалі-то, він щось шукав на поличці й не бачив, як дівчинка переступила поріг. Та він же був чарівником, а чарівникові зовсім не обов’язково обертатися, щоб побачити відвідувача.