Читать «Сестри-вампірки 2» онлайн - страница 39

– «Найдорожча Дако, – прочитала про себе вона. – Найкривавіше прошу тебе бути на покинутому, овіяному легендами старовини вокзалі на півгодини раніше, тобто, за тридцять хвилин після того, як годинник на старій вежі виб’є сьому. Хай буде з тобою темрява. З тухлими побажаннями, Porrokolerox, Мурдо».

Дака насупилася: що ще за Porrokolerox? Вона й слова такого ніколи не чула.

– «Без проблем. Буду. Твоя Дака», – нашвидку набрала дівчинка й натиснула «Відправити». У цю ж мить до кімнати зайшла Сільванія.

– Привіт! – сказала вона.

– Привіт, – привіталася з сестрою Дака, намагаючись загородити собою екран комп’ютера. Утім, Сільванія все одно почула звукове повідомлення про відправлення електронного листа.

– Ти вже зібралася? – запитала сестра Даку, дістаючи з шафи похідний рюкзак.

– Так, усе готове, але в мене до походу є ще одна справа, тож я полетіла! – Дака дістала Карла-Хайнца з акваріума й посадила його до себе в кишеню.

– Сподіваюся, ти не забула, що ми всі зустрічаємося о восьмій? – нагадала Сільванія.

– Пам’ятаю-пам’ятаю, тільки ми з Геленою трохи раніше зустрінемося і приєднаємося до вас вже на озері, – квапливо відповіла Дака.

– Гаразд, – пробурчала Сільванія.

Дака підійшла до дверей і, завагавшись, раптом зупинилася.

– Ну, тоді бувай… Azdio…  – тихо промовила вона.

– Незабаром зустрінемося! – не підводячи очей, відповіла Сільванія  – вона була зараз зайнята рюкзаком і навіть не помітила, як сестра вийшла з кімнати.

Дивний покупець

Цілий день Лудо просидів у крамниці дідуся, ламаючи голову над своїми видіннями. Він вже було зневірився розгадати, що ж саме вони віщували, як раптом прийшла Сільванія і припустила, що цього разу він бачив не майбутнє, а, навпаки, минуле. Від серця відлягло. Адже, коли в тебе тільки почалися літні канікули і ввечері ти йдеш у похід, хочеться радіти життю, а не розгадувати всілякі похмурі передчуття.

До вечора Лудо встиг покласти в похідний рюкзак все до останньої дрібнички.

– Дідусю, можна я візьму бичаче око? Нам знадобиться для багаття, – запитав Лудо, взявши з полиці якусь дивну річ.

Алі бін Шик кивнув.

– Тільки не здумайте його загубити!

Чарівник глянув на годинник і підійшов до вхідних дверей, щоб замінити табличку «Відчинено» на «Зачинено» та замкнути ґрати. Але тут ніби нізвідки вигулькнув дивний на вигляд товстун у чорному шкіряному плащі, сонцезахисних окулярах і капелюсі. Його обличчя аж до перенісся закривала чорна пов’язка.

– Крамницю зачинено, приходьте завтра! – замахав руками Алі бін Шик.

Але незнайомець, здавалося, зовсім не звернув уваги на ці слова. Він чимдуж відсунув ґрати й зайняв собою весь дверний отвір. Лудо завмер. Від цієї людини віяло страхом, і він безумовно був якось пов’язаний із видіннями.

– Як я знаю, у вас є ліцензія на торгівлю приладдям для чорної магії. Мені потрібно десять метрів чаклунського полотна з пряжі личинок трансільванського тризубого павука-кровопивці. Терміново! – скомандував пізній покупець. Говорив він з яскраво вираженим акцентом.

Алі бін Шик навіть відчув повагу до зухвалого незнайомця. Зазвичай до крамниці чарівника заходили пані середніх років  – хто за ароматичною свічкою, хто за приворотним зіллям. Але цей покупець безперечно знався на магії.