Читать «Сестри-вампірки 2» онлайн - страница 34

Мурдо посміхнувся, блиснувши в темряві гострими іклами.

– Я був би невимовно щасливий, якби ти пристала на мою пропозицію. До того ж, це було б корисно для нашої творчості.

Дака кинулася Мурдо на шию. Вона була не в силах надалі стримувати почуття.

– Ну авжеж, я згодна! У мене зараз купа вільного часу  – цілих шість тижнів. Літні канікули тільки розпочалися. Тож коли ми вирушаємо?

Мурдо посміхнувся.

– Такої бурхливої радості я, зізнаюся, не чекав.

«От чорт! – подумала Дака. – Треба якось контролювати свої емоції». Вона опустила руки. Хоча, якби її воля, вона, певна річ, обіймалася б із Мурдо цілу вічність. А як смачно він пахнув сирою ганчіркою для підлоги! Закачатися!

– Радий, що ти погодилась. Завтра після заходу я прилечу за тобою. До восьмої будеш готова? І, до речі, де ти мешкаєш?

– Як, уже завтра? – Дака замислилася. Але ж завтра  – похід, і вона може підвести друзів.

– А чого тягнути? Післязавтра у нас концерт в Амстердамі, – терпляче пояснив Мурдо.

Дака задумливо кивнула.

– Гаразд. Тоді зустріньмося тут.

– Я чекатиму на тебе, – прошепотів Мурдо, пильно дивлячись Даці в очі. Його погляд був такий серйозний і глибокий, що в Даки повиступали сироти на шкірі.

Десь поруч захрьокало і заплямкало. Карл-Хайнц і Карлотта палко цілувалися напередодні чергового розставання. Посадивши своїх вихованців  – хто до кишені куртки, хто в чобіт, – Дака і Мурдо попрощалися до завтра. Мурдо відразу зник у ночі, а Дака зробила кілька кіл над старим вокзалом.

Тепер це місце здавалося Даці ще милішим. Але, літаючи в нічному небі, вона й гадки не мала, що просто зараз, сидячи під тим самим іржавим вагоном, єхидно потирає кістляві руки старий вампір.

– Знала б ти, мила Дако, як потішила зараз старого Ксантора. Porrokolerox, – злісно кавкнув вампір. – Хай буде зі мною помста…

І у нічній тиші пролунав жахливий сміх, від якого стигла кров, та спалахнули вогняно-червоними вогниками два ока.

Ворог не дрімає

Дірк ван Комбаст сяяв від задоволення. Медсестра Урсула була до нього прихильна, що його, щиро кажучи, не дуже й дивувало: навіть із пластиром на лобі, коміром на шиї і гіпсом на нозі він залишався привабливим чоловіком.

– Ти надзвичайно добре готуєш, Дірку, – захоплено зауважила Урсула, ласуючи подарованими цукерками. – Стейк із кров’ю, червоне витримане вино… Зізнатись, я давно так смачно не їла.

– Пусте, – сором’язливо відповів Дірк.

– І цукерки. Ти ніби знав, що я люблю шоколадні цукерки з лікером! – пускала бісики Урсула. – Кухар, поет. Які в тебе ще таланти?

Дірк ван Комбаст проковтнув цукерку.

– Просто рука в мене легка. – Тут мисливець за вампірами, нахилившись через стіл, знизив голос:  – Та все моє життя присвячене одній єдиній меті… Чи можу я тобі довіряти?

Він узяв Урсулу за руку і закохано подивився в її янгольські очі.

– Певна річ, – сказала жінка.

Дірк захоплено глянув на неї: яка ж все-таки вродлива! Ніби янгол зійшов із небес і набув людської подоби. Безумовно, вона послана йому з якихось інших світів.

– То що ж це за мета? – перервав мрії Дірка янгол.

– Ох, так… Мета… Головна мета мого життя. Я тут однією справою займаюся. Розумію, у це складно повірити.