Читать «Сестри-вампірки 2» онлайн - страница 33

Дірк увів на спеціальній клавіатурі двадцятизначний пароль. Двері хвіртки зі скрипом прочинилися. Дірк господарським жестом запросив увійти Урсулу й обережно зачинив за нею двері.

А в цей час Дака сиділа на даху іржавого вагона під повіткою старого вокзалу. Дівчинка щосили намагалася притлумити в собі хвилювання. Та всі зусилля були марні: щаслива усмішка не сходила з обличчя Даки. Під курточкою скрібся Карл-Хайнц  – він теж не знаходив собі місця, смакуючи наперед швидку зустріч із Карлоттою.

На дах тихо приземлився Мурдо.

– Здрастуй, Дакаріє! – хрипко сказав він.

– Привіт! – усміхнулася Дака.

Кажанчики у неї в животі знову пустилися в шалений танок, а серце зрадливо закалатало.

– Здрастуй, Карле-Хайнце. Карлотта знудьгувалася за тобою.

Нахилившись, Мурдо дістав із чобота кохану Карла-Хайнца. П’явок поклали поруч, і ті, відразу ж забувши про все на світі, закохано забуркотіли.

– Які вони милі, – розчулилася Дака.

Мурдо зацікавлено озирнувся навколо.

– А тут добре!

– Це одне з моїх найулюбленіших місць, – палко сказала Дака. Їй лестило, що Мурдо тут до вподоби. – Якщо хочеш, я покажу тобі кладовище й місто. Хочеш?

Мурдо глибоко зітхнув:

– Просто побудьмо тут. Я тільки те й роблю, що вештаюся по містах і кладовищах. Годі з мене цієї метушні.

– Так-так, авжеж, як скажеш, – усміхнулася Дака.

Мурдо подивився їй у вічі.

– Знаєш, я не хочу втомлювати тебе теревенями про моє тлінне життя… а хочу подякувати тобі…

– За що? – здивувалася Дака.

– Просто за те, що ти є.

Дака спантеличено подивилася на нього. Мурдо Дако-Апусено, фронтмен «Криптон Крекс», мегазірка всіх вампірських часів і племен, дякує своїй фанатці Дакарії Цепеш, яка ще вчиться в школі і навіть не є повнокровним вампіром, за те, що вона є?!?

– Розумієш, – почав Мурдо, – це тільки здається, що у мене в житті все круто. Насправді, в нас із «Криптон Крекс»  – не найкращі часи. У якийсь момент моє натхнення вичерпалося. Ми от уже триста років граємо якийсь мотлох.

– Не кажи так, – заперечила Дака, – у вас ultimo геніальна музика!

– Можливо, – сумно погодився з нею Мурдо. – Однак і нового в нас теж нічого немає. Бетховен, «Роллінг Стоунс», Роббі Вільямс, Джастін Бібер  – одне й те саме з концерту в концерт, із року в рік, із століття в століття.

Дака не знала, що й сказати.

– Якось зненацька мене покинуло натхнення, не стало снаги, а разом із цим пішло бажання займатися музикою, – продовжував Мурдо. – Але потім я зустрів тебе. Після тієї нашої зустрічі на концерті я сів і відразу ж написав нову пісню. Найкращу в моєму житті!

– Чудово! – усміхнулася Дака, з останніх сил стримуючись, аби не показати, як її тішать ці слова.

– І тоді мені спало на думку… Як ти дивишся на те, щоб поїхати зі мною у велике турне? – Мурдо подивився на неї.

Дака здивовано витріщилася на нього.

– У велике турне? З «Криптон Крекс»?

Мабуть, це сон. Мурдо. Хоче. Щоб. Вона. З ним. Їхала. У турне.

Мурдо кивнув.

– Це… Це було б… мегасупергалактичнокруто! Zenzatoi futzi, boi, boi, boi! Ти ж серйозно, так?