Читать «Сестри-вампірки 2» онлайн - страница 30

Твердим кроком Міхай підійшов до «Дачії».

– Зачекайте-но, я теж їду з вами, – заявив він і, відчинивши дверцята машини, сів за кермо.

Ельвіра занервувала.

– Ти не зобов’язаний з нами їхати, Міхаю. Хіба ти не хотів відпочити перед роботою?

– Ще чого, – похитав головою Міхай.

Дака влаштувалася поруч із Сільванією на задньому сидінні. Сестри перезирнулися. Вони вже давно затямили: коли батьки сваряться  – краще мовчати.

– Ти надто роздуваєш проблему, – почала було Ельвіра. – У тебе немає приводу непокоїтися. Я просто не хочу, щоб ти…

– Я їду! – відрубав Міхай.

– Ну гаразд, – знизала плечима Ельвіра, поступившись місцем за кермом. – Тільки прошу, тримай себе в руках. Я, звісно ж, подякую Річардові за квіти, а ти й не думай сказати йому, що зробив із букетом!

Міхай мовчки завів мотор. Усередині у чоловіка все кипіло…

…і в Дірка ван Комбаста  – теж. Повернувшись додому з лікарні, він розщедрився на суперновітній датчик руху і відразу ж встановив його на стіні будинку. Дочекавшись, коли старенький автомобіль Цепеша, вискнувши колесами, рушить із місця й сховається за рогом, Дірк навів світловідбивачі на сусідський будинок. Примруживши очі, він щось покрутив, натиснув на якісь кнопочки й помахав рукою. На датчику відразу ж замиготіла синя лампочка, і у вітальні Дірка пролунала сирена. Мисливець за вампірами задоволено потер руки. Його нове придбання успішно пройшло випробування і цілком придатне для використання в умовах війни… з вампірами!

Ікласте знайомство

Ельвіра сиділа як на терню. Вмостившись за кермом улюбленої «Дачії», Міхай, однозначно, вирішив дати волю своїй гарячій трансільванській вдачі: гнав на величезній швидкості, різко гальмував на світлофорах, а під’їхавши до майстерні, яку Ельвіра збиралася орендувати у тата Якоба, поставив машину так, що загородив піввулиці.

Ельвіра, Сільванія і Дака вийшли з машини. Якоб і Річард вже чекали їх біля входу.

– Вітання! – помахала їм рукою Ельвіра.

– Hey, girls!

Річард Бартон здавався злегка блідим. Вигляд у нього був пошарпаний. Але побачивши Ельвіру, він розплився в усмішці. Якоб, судячи з усього, теж був у значно кращому настрої, ніж учора, і більше не ображався на Сільванію.

– Привіт! – посміхнулася йому дівчинка.

– Ні! – відповів він.

Останнім із машини вийшов Міхай. Похмуро поглядаючи на Річарда Бартона, він неспішно рушив до компанії.

– Знайомтеся, це мій чоловік Міхай, – поспішила відрекомендувати його Ельвіра.

Міхай голосно грюкнув дверцятами «Дачії» і холодно кивнув Річарду. Поглянувши на вампіра, той зблід і якось дивно гикнув.

– Ти… ти! – прошипів він, задихаючись від люті. – Очі свої не вірю!

Він підійшов упритул до Міхая і втупився в нього. Вигляд у Річарда був ошелешений.

– Я думав, що це сон, але це не сон…  – Він повернувся до Ельвіри. – Твій чоловік провів цілий учорашній ніч в мій спальні!

– Міхаю? – здивовано запитала Ельвіра, поглядаючи то на чоловіка, то на Річарда. Вона здогадалась, як і навіщо її чоловік опинився у Річарда в кімнаті.

Міхай поводився ніби нічого й не було.