Читать «Сестри-вампірки 2» онлайн - страница 26
Надя Фендріх
– Fumps! – Сільванія грюкнула себе долонею по лобі й узяла Якоба за руку. – Вибач! У мене цілком вилетіло з голови, що ми вчора збиралися в кіно! Я спокутую свою провину, обіцяю тобі!
Сільванія посміхнулася. Куточки губ Якоба теж поповзли вгору. В Сільванії відлягло від серця.
Тим часом Дака і Гелена вирушили на Ліндевег.
Мило теревенячи, вони сиділи в кімнаті сестер. Перед дівчатами стояв акваріум, у якому мурмосився Карл-Хайнц. Вигляд у нього сьогодні був вельми нещасний.
– Він так нічого сьогодні і не їв. Ніяк не збагну, що з ним коїться, – переживала Дака.
– Може, закохався? – припустила Гелена.
Дака глянула на подругу й відразу ж флопсом опинилася за комп’ютером.
– І як же я раніше не дотумкала! Авжеж, Карл-Хайнц закохався! Він сумує за Карлоттою.
– Якою Карлоттою? – здивувалася Гелена.
– П’явкою Мурдо, – діловито кинула Дака.
Вона зайшла на «Вампірбук» і почала щось набирати.
Гелена сіла поруч.
«Дорогий Мурдо, як ся маєш? У мене все гаразд. Нам обов’язково потрібно зустрітися, і якомога швидше. Карл-Хайнц закохався в Карлотту й тепер жахливо сумує. Коли ми зможемо побачитися?» – друкувала Дака.
– Ну як тобі лист? – запитала вона в подруги.
Гелена скривилася.
– «Як ся маєш… У мене все гаразд…» – я так бабусі зазвичай пишу.
– Правда? А я моїй трансільванській бабусі пишу: «Привіт, стара гниличко, що в тебе новенького?»
– Ось ти і Мурдо напиши щось на кшталт! – порадила Гелена.
Дака послухалася її поради, але в кінці все-таки додала: «Р. S. Буду страшенно рада тебе побачити. Із замогильними вітаннями, Дакарія».
Прочитавши листа, Гелена захихотіла.
– Не смійся! – буркнула Дака і тут же сама зареготала від душі.
Похолодання
Щоб якось спокутувати свою провину, Сільванія запросила Якоба на морозиво. Але льодовиковий період, що прийшов у їхні стосунки, так і не змінився відлигою.
– Прикольний був концерт, – намагалася розтопити серце Якоба Сільванія. – Музика у «Криптон Крекс» класна, і фронтмен – талантище…
Очі Якоба звузилися і стали сірішими від найсіріших похмурих хмар.
– Це все?
– Що все? – з подивом запитала Сільванія і тут же зрозуміла: даремно вона почала розмову про концерт, адже це через нього вона забула про побачення з Якобом.
– Тобі цей Мурдо подобається, так? – сердито запитав Якоб.
Сільванія зупинилася.
– Мурдо? З чого ти взяв?
Якоб пнув ногою кілька камінчиків на дорозі.
– З чого? «Ах Мурдо, він такий милий», «Ах, як він чудово співає»! Ми взагалі-то зустрілися, щоб обговорити похід, тільки замість походу всі розмови лише про цього Мурдо. Ви всі – Дака, Гелена, ти і навіть Лудо! – без угаву про нього патякаєте! – Якоб пирхнув. – Подумаєш, рок-зірка! Я, між іншим, теж на гітарі грати вмію.
– Взагалі-то… У Мурдо закохана Дака, а не я, – образилася Сільванія. – Чхати на того Мурдо, хоч він тричі рок-зіркою буде!
Якоб зітхнув.
– А в похід ми йдемо чи його теж скасовано?
– Аякже! – усміхнулася Сільванія. – Мені вже кортить вирушити в дорогу.
Вони мовчки підійшли до великого білого будинку з безліччю вікон. Двері відчинилися, і їм назустріч вийшов чоловік у капелюсі з крисами, розшитими дрібними квіточками. Це був тато Якоба, Річард.