Читать «Сестри-вампірки 2» онлайн - страница 24

– Ну, що поробиш, як не склалося з концертом  – так хоч сходимо з друзями в похід. Це теж круто.

– Ну от і славно, – кивнув Міхай.

І лише Карл-Хайнц перебував сьогодні в кепському настрої.

– Їж, Карле-Хайнце, це ж твоя улюблена кров’янка, – вмовляла його Дака, намагаючись нагодувати шматочком кров’яної ковбаси. Але Карл-Хайнц навіть не доторкнувся до ласощів.

Сільванія глянула на Дакині нігті. Подумати тільки, Дака намалювала на них сердечка! Щоправда, чорним лаком, але  – справжнісінькі сердечка! Сільванія закотила очі. Помітивши увагу до своїх нігтів, Дака відразу ж опустила руки під стіл. Але від мами важко було що-небудь приховати.

– Гарний у тебе сьогодні манікюр, – зауважила Ельвіра. – А я в дитинстві собі на нігтях квіточки малювала.

Вона встала з-за столу і попрямувала до серванта, щоб дістати ще одну тарілку. Проходячи повз вікна, жінка помітила, як біля сусідського будинку зупинилося таксі. З машини спочатку висунулися дві милиці, а потім і сам Дірк ван Комбаст. Попри гіпс на нозі, сусід увесь світився, як начищений п’ятак, а вигляд у нього був ще безглуздіший, ніж зазвичай.

– Ох і гамірно було цієї ночі! Невже ви нічого не чули? Я заглядала до вас у кімнату, але ви навіть не поворухнулися.

Сільванія здригнулася. Але Дака була спокійною.

– Якщо ми спимо, то спимо як убиті, – знизала вона плечима.

– А що, власне, сталося? – мовбито між іншим поцікавилася Сільванія.

– Ой, був повний тарарам. Спочатку гер ван Комбаст чогось зчепився зі своїм пилососом, а потім Польді дико валував. – Ельвіра зробила багатозначну паузу. – Гер ван Комбаст кричав, як різаний. До того ж, таким противним фальцетом! Ніби його вампір укусив.

Вона хихикнула, але Міхай навіть не посміхнувся.

– Отакої, – холодно сказав він.

– Я викликала «швидку», – сказала Ельвіра вже без сміху.

– Ох, цей його вереск! Нестерпний і пронизливий, аж до печінок! – раптом завівся Міхай. – Мені теж сьогодні вночі довелося його почути. У лікарні.

Ельвіра з докором подивилася на чоловіка.

– Навіщо було його лякати?! Ти ж знаєш, що ми повинні…

– Та не лякав я його! – відрізав Міхай. – Це він мене налякав! У мене від його крику досі все тіло ниє. – Він задумливо похитав головою. – Ото вже дійсно дивно. Стільки проблем від цього Компосту!

***

Дірк ван Комбаст пришкутильгав на милицях у вітальню і втомлено опустився на канапу. Сяючи від щастя, він подивився на мамин портрет, що висів на стіні.

– От я і повернувся, матусю, – повідомив він портрету. – Ти не повіриш, що зі мною сталося. Я познайомився з надзвичайно чарівною дівчиною. Вона тобі сподобається!

Він мрійливо зітхнув.

– Її звуть Урсула. Вона дбала про мене всю ніч. Вона  – справжній ангел.

Раптом його мрії накрила тінь сумнівів.

– Що ти, мамо! Я і не думаю згортати операцію! Я доведу всьому світові, що вампіри існують, і тебе більше не вважатимуть божевільною. Обіцяю тобі, що операція «Кажан» залишиться головною метою мого життя.

І Дірк знову мрійливо зітхнув.

– О, Урсуло, – прошепотів він.

Закохана Дака