Читать «Розповіді про композиторів» онлайн - страница 34

— Я іду в театр, а ти, якщо хочеш, проведи мене.

— Гаразд. То можна передати тобі лібретто?

— Звичайно, це було б просто чудово! Ти знаєш, я сподіваюсь, що воно зацікавить Ніколаї.

Отак розмовляючи, вони ввійшли до приміщення «Ла Скала». Тут Мереллі подав Верді товстий зошит.

— Що це? — запитав композитор.

— Це лібретто Солера.

— А навіщо воно мені?

— Візьми його, почитай, подумай, що можна зробити з цього чудового матеріалу.

— Забери, забери зошит зараз же! Я не хочу читати, не хочу уявляти, не хочу думати!..

Але Мереллі, не слухаючи ніяких заперечень, майже силою засунув зошит Верді у кишеню.

— А тепер — до побачення! Можеш іти додому. — Мереллі мало не виштовхнув Джузеппе з кімнати й зачинив за ним двері.

Верді опинився на вулиці. Його охопив глибокий смуток, якась тривожна зажура. З важким оерцем прийшов він додому, вийняв зошита й. кинув на стіл. Падаючи, зошит розгорнувся, і Верді встиг прочитати слова: «Лети, моя думо, на золотих крилах». Не скидаючи пальта, Верді сів до столу й почав гортати сторінки…

Цієї ночі композитор довго не міг заснути. Хоч він твердо вирішив опер ніколи не писати, в його уяві народжувалися нові образи й картини. Верді встав і знов розкрив зошит. Він прочитав його від початку до кінця, потім ще раз і ще… На ранок Верді уже знав текст напам’ять, одначе поспішив до театру, щоб повернути Мереллі рукопис.

— Ти знаєш увесь текст! — вигукнув Мереллі, пильно вдивляючись у бліде від безсонної ночі обличчя Джузеппе. — А правда ж, гарно? Правда?

— Авжеж, гарно…

— От бачиш! Пиши ж оперу!

— Ні, я не хочу цього робити!

— Пиши оперу, пиши, обов’язково напиши оперу, — повторював Мереллі.

Що робити? Із зошитом у кишені Верді пішов додому.

Того дня він поклав на музику лише одну строфу, а назавтра — другу…

Так поступово Верді повертався до творчості. Восени 1841 року оперу «Набукко» було закінчено. Вона мала величезний успіх. Опера прозвучала як нове слово мистецтва, а головне — викликала в публіки приплив патріотичних почуттів. Її зустрічали захоплено.

У червні 1847 року в Лондоні мала відбутись прем’єра нової опери Джузеппе Верді — «Розбійники». Італійський композитор прибув до англійської столиці, щоб узяти участь у розучуванні партій із солістами, а також попрацювати з оркестром. Це було перше турне композитора.

Лондон справив на Верді глибоке враження. Йому дуже сподобалася своєрідна архітектура міста, красиві мости через Темзу, але він ніяк не міг звикнути до лондонського повітря — суміші диму, туману та вугільного пилу. Не минало дня, щоб Верді не згадував тепло італійське сонце і ласкаве море, щоб він мислено не вигукував: «О прекрасна Італіє!..»

Робота над «Розбійниками» затяглася, і композиторові довелося дописувати оперу вже під час підготовки прем’єри. Цього разу він писав музику без справжнього творчого піднесення: сюжет відомої драми Фрід-ріха Шіллера не захопив його. Незважаючи па окремі цікаві поетичні знахідки, в цілому лібретто було невдалим. Деякі побоювання викликала і виконавиця ролі Амелії, головної героїні опери. Її партію було доручено улюблениці лондонців — шведській співачці Женні Лінд, яка мала красивий голос і бездоганно володіла вокальною технікою. Але, на думку Верді, навряд чи їй підходила ця партія, адже амплуа співачки — простодушні героїні, а не персонажі трагічного плану.