Читать «Розповіді про композиторів» онлайн

НАСТУПНИК ВЕЛИКОГО ГЛІНКИ (М.Балакірєв)

У грудні 1855 року дев'ятнадцятирічний провінціальний музикант Мілій Балакірєв вперше зустрівся з Михайлом Івановичем Глінкою. Ця зустріч і дальше творче спілкування з родоначальником російської класичної музики відіграли велику роль у житті майбутнього видатного композитора й активного музичного діяча.

Балакірєв приїхав до Петербурга з Нижнього Новгорода. Він виріс у родині незаможного чиновника. Батько композитора Олексій Костянтинович був людиною скромною і непрактичною: за двадцять три роки служби не піднявся вище посади губернського секретаря і все життя бідував. У вільний від служби час він захоплювався поезією і театром. Ще в студентські роки Олексііі Костянтинович любовно переписував у окремий зошит вірші різних поетів, іноді й сам пробував свої сили в поезії. Але до музики був байдужий. Зато його дружина Єлизавета Іванівна була надзвичайно музикальною. Не маючи ніякої професіональної музичної освіти, вона перша відчула неабияку обдарованість сина. Чотирилітнього Мілія часто можна було бачити біля інструмента. Зовсім маленький, він вилазив на крісло й одним пальчиком підбирав мелодії знайомих російських пісень — «Бо саду ли, в огороде», «Возле речки, возле моста».

У вісім років хлопчика почали учити музики. Надзвичайно швидко й легко він запам’ятовував незнайомі твори. Технічних труднощів для нього майже не існувало. Музичний розвиток Мілія йшов так швидко, що, незважаючи на матеріальні нестатки й постійні борги, мати повезла сина до Москви, щоб показати його відомому тогочасному педагогу і піаністові Олександру Дюбюку. Кілька занять з Дюбюком допомогли хлопчикові засвоїти правильні прийоми фортепіанної гри. Педагог розучив з Мілієм фортепіанний концерт Гуммєля — один з найпопулярніших на той час творів. Та, на жаль, навчання довелося припинити, бо життя в столиці потребувало надто великих коштів.

Повернувшись у Нижнії! Новгород, Балакірєв вступає до місцевої гімназії. З властивою йому наполегливістю Мілій береться до навчання і стає одним з найкращих учнів.

У березні 1847 року померла мати Балакірєва. Це був страшенний удар для сім’ї. Батько й старші діти — Мілій з сестрою — тяжко переживали це велике горе. Без матері й зовсім стало скрутно, і було вирішено перевести Мілія в Александрівський дворянський інститут, де хлопчика навчатимуть безкоштовно. Водночас треба подумати й про музичного педагога, адже шкода не вчити таку здібну дитину.

Зупинилися на місцевому музикантові Карлі Карловичу Ейзріху — диригенті оркестру Нижньогородського театру, композиторі та піаністі. Ейзріх знайомить свого учня не лише з фортепіанною, а й із симфонічною музикою. Особливе враження справили на юного Балакірєва сонати і мі-мінорний фортепіанний концерт Шопена — надзвичайною поетичністю, щирістю й виразною мелодійністю. Захоплення творчістю видатного композитора залишилося на все життя. Вже у зовсім похилому віці Балакірєв зробив нову оркестровку мі-мінорного концерту — на відзнаку 100-річчя з дня народження великого польського музиканта.