Читать «Розповіді про композиторів» онлайн - страница 30

Відтоді в домі Карло Верді з’явився старенький спінет. Зовні інструмент мало привабливий, але грати на ньому можна. Джузеппе не відходить від спінета: щось підбирає, ще й ще раз повторюючи співзвуччя, яке подобається. Але що це? Куди воно зникло? Де ж ці клавіші? Провалилися…

Ремонтує спінет місцевий майстер Стефапо Кавалетті. Він бачить, з якою пристрастю ставиться Непе до музики, як захоплено грає, але бачить також і те, в яких нестатках перебуває хлопчикова родина, і тому не бере грошей за роботу. Закінчивши ремонт, він лишає на спінеті такий напис:

«Мною, Стефапо Кавалетті, заново зроблено і обтягнуто шкірою молоточки цього інструмента, до якого я також припасував педалі. Я зробив це безкоштовно, бо бачу неабиякий хист молодого Верді, який вчиться грати на цьому інструменті. І цього з мене досить. Рік від Р. X. 1821».

Нарешті батько переконався, що синові справді слід вчитися музики. Він звернувся до старого Байстроккі — місцевого органіста, і той погодився навчати Джузеппе. З великою охотою й старанням старий маестро давав хлопцеві уроки музичної грамоти і гри на органі. Минуло три роки, й односельці під час відправ побачили юного Верді за органом — він грав замість хворого Байстроккі.

Батько, дбаючи про дальшу освіту десятилітнього Джузеппе, віддав сина до міської школи в Буссето. Це містечко найближче до Ле-Ронколе, але відстань між ними п’ять кілометрів. Тому старий Верді домовився з кравцем Пуньятто, щоб хлопець оселився у нього. Тут всі полюбили привітного, лагідного й слухняного Пене. Його старенький спінет перевезли разом з ним.

Здібності й старанність допомогли сільському хлопчикові за два роки опанувати грамоту і навчитися швидко лічити. Верді став одним з найкращих учнів школи.

Щосуботи у будь-яку погоду Джузеппе пішки йшов у рідне село, щоб замінити місцевого органіста — свого старого вчителя. Сумлінно виконуючи нові обов’язки, Джузеппе жодного разу по пропустив «музичного чергування».

Якось узимку, поспішаючи до заутрені, хлопчик збився з дороги й упав у канаву з водою. Марно силкувався він вилізти звідти. Різдвяна піч була холодна, руки й ноги закоцюбли. Хтозна чим би скінчилася ця дорожня пригода, якби мимо не проходила селянка. Джузеппе закричав, і жінка витягла ного, новела з собою, нагодувала гарячим, щоб хлопчик зігрівся, й тільки тоді відпустила додому, добре розпитавши, як пін ітиме далі.

Юний Верді часто бував у купця Барецці, в якого батько закуповував товари для трактиру. Голова міського філармонічного товариства Барецці керував всіма музичними подіями в Буссето. Він давно приглядався до розумного й кмітливого Джузеппе і був вражений музичними здібностями хлопчика, його захопленням музикою.

В купецькій конторі Барецці регулярпо відбувалися музичні зібрання, і господар запросив сюди Джузеппе, який з величезною охотою бере участь у роботі оркестру, робить перекладення для нього, переписуе ноти, грає на великому барабані.

Одного разу Барецці попросив Верді вивчити партії із сліпим альтистом Доменіко. Відтоді Джузеппе завжди можна було бачити з Доменіко. Кожну вільну хвилину вони віддавали розучуванню оркестрових партій. Верді грав мелодію на спінеті, аж поки альтист не заучував її.