Читать «Розповіді про композиторів» онлайн - страница 29

В квартирі Йозефа Віттечка, пристрасного любителя музики, часто збиралися його друзі пограти й послухати музику. З особливої любові до Франца Шуберта — відомого в аматорських колах Відня композитора — господар збирав його твори. Тепер у Віттечка була вже справжня колекція шубертівських рукописів.

Сьогодні мала відбутися чергова «шубертіада». Музиканти — інструментальне тріо — зайняли свої місця. Цього вечора грали фортепіанне тріо мі-бемоль мажор. Шуберт написав його порівняно недавно, і переважній більшості слухачів воно не було відоме. Усі слухали з величезною увагою. Ансамбль звучав злагоджено її виразно. Музика Шуберта, проста, мелодійна, відроджувала близькі й рідні наспіви Австрії, але було и ній і щось нове, немовби свіжий вітер вривався в рідні ліси і луки…

Коли тріо закінчилося, настала черга Шуберта. Разом з товаришем-піаністом він збирався грати варіації па власну тему для фортепіано в чотири руки. Як тільки Франц сів до інструмента, він враз змінився: не лишилося й сліду від задуми, а тим більше — смутку. Обличчя пожвавішало, очі заблищали. Музику було виконано з таким вогнем, що навіть ті, хто знав Шуберта, були вражені. Друзі палко поздоровили виконавців.

— Франце, — почувся чийсь голос, — час вже знову послухати твої останні пісні на мюллерівські вірші.

— Авжеж, — за Шуберта відповів Шпаун. — Звичайно, треба зібратися швидше. Певно, це зробимо у мене.

Нарешті, всі попрощалися й розійшлися. Якийсь час ще було чути голоси: один щось розповідав, інший — Франців голос — щось наспівував у відповідь.

Тоді ще ніхто не знав, що ця «шубертіада» 30 січня 1828 року буде останньою в житті видатного австрійського композитора.

МОГУТНІЙ ТАЛАНТ (Дж. Верді)

Село Ле-Ронколе, що лежить на півдні Італії… У центрі його — трактир. Тут головний господар Карло Верді — людина неписьменна, але розумна, кмітлива, спостережлива, з практичного жилкою. Його дружина — сільська пряля. Добра жінка, вона душі не чув в сині Джузеппе. З ранку до вечора він бігає з сільськими хлопчаками — і в хату не заженеш. Батьки рано помітили, що малий любить музику: годинами може дивитися на танці, слухати пісні селян, що зібралися біля трактиру. На це звернув увагу і місцевий скрипаль. Він радить батькам учити хлопчика музики. Та Карло Верді чогось чекає…

Семирічний Джузеппе, за звичаями Ле-Ронколе, співав у церковному хорі й прислужував під час обідні. Хлопчикові дуже личило нове вбрання, він впевнено ходив за патером. Коли Джузеппе вперше почув орган, краса його звучання так захопила хлопчика, що вій забув про свої обов'язки. Голос патера, гнівний і суворий, звучав над самісіньким вухом Джузеппе, але малюк не міг відірватися од. чарівних звуків, аж поки патер добре не стусонув його межи плечі. Джузеппе, втративши свідомість, впав на підлогу…

Відправа скінчилася. Зажурений хлопчик повернувся додому. Батьки, які в той день не були в церкві, засипали сина запитаннями. Але чому Пепе весь у синцях, що сталося? Хлопчик не жаліється, не плаче. Він благає лише про єдине — учити його музики…