Читать «Розповіді про композиторів» онлайн - страница 27

Леонтіна Александровна Бас

Важким у житті Шуберта був 1823 рік. Незадовго до його початку Фрапц тяжко захворів. Одначе найбільші душевні гризоти викликало те, що він не мав тепер справжніх друзів. Не було ні бесід, ні запеклих суперечок, ні спільних читань, ні заміських прогулянок. На кожному кроці відчував він задушливу атмосферу реакції, гнітючу одноманітність життя, коли в пошані «нікчеми самі»…

Як і багато його сучасників, Шуберт не спроможний був боротися за світлі ідеали юності, хоч і ніколи не зраджував їх. З болем у душі бачив він, як поступово його покоління «до ганебного рветься спокою». Єдиною радістю для нього лишався світ творчості. Можливо, саме тому Шуберт у 20-і роки прагне охопити найрізноманітніші музичні жанри — симфонію, пісню, фортепіанну сонату, струнний квартет. Здавалося б, різні за змістом твори насправді відповідають на одне й те саме запитання: «Як жити?» Вірші австрійського поета Вільгельма Мюллера, на які було написано цикл, якнайближче відповідали настроям і характерові шубертівської музики. У них Франц знайшов свого улюбленого героя — простого за походженням, скромного і лагідного юнака, що поривається до красивого, сонячного…

На поезіях Мюллера відбилася його природна музикальність. Народний колорит, тонке відчуття картин природи, щирість і простота мюллерівських віршів були органічно близькі Шуберту. Із двадцяти п'яти поезій циклу композитор відібрав двадцять, які склали пісенну повість про долю мандрівного мірошника.

Невигадана розповідь про життя, коханим і страждання. Юнак мандрує, по світу з радісною відкритою душею. Якось, ідучи за струмком, він потрапляє на млин і наймається на роботу. Всю силу, всю палкість юнацького почуття він віддає своїй обраниці — чарівній мірошничці. Та його почуття, чисте, поетичне, не знаходить взаємності. Від горя і страждань юнак впадає в розпач і шукає спокою на дні струмка…

Шуберт починає цикл піснею «В путь!». Головна думка твору, виражена в цій пісні,— завжди треба йти вперед. У простій, народній за характером пісенній мелодії, у фортепіанному акомпанементі відчувається цей «вічний рух» — обертаються жорна, тече струмок, життя йде вперед і кличе за собою…

Кличе за собою і струмок. Куди?.. Навіть не знаючи цього, герой іде за його течією. Сріблясте дзюрчання і прозорість води вабить його до себе. І нехай він зустріне па шляху русалок — вони не страшні юнакові. Веселі наспівні потоки ведуть його за собою… М’який невтомний рух акомпанементу, світлий, щирий і ясний наспів — характерні риси чарівної пісні «Куди?».

Природа стає свідком почуттів, які народжуються в серці юнака. їй він довіряє своє кохання і просить передати його захоплення чудовій мірошничці. Як пристрасно б’ється серце, як ніжно і палко звучать слова визнання! Захватом, схвильованістю юнака сповнена пісня «Нетерпіння».