Читать «Розповіді про композиторів» онлайн - страница 25

Музичні зібрання називалися «шубертіади». Вони відбувалися в когось із постійних учасників гуртка, але найчастіше компанія виїжджала в Атцебург, за тридцять два кілометри на північний захід од Відня, в маєток, управителем якого був дядько одного з близьких друзів Шуберта. Там проводили кілька днів. Кілька днів спілкування з природою й музикою! Більшого щастя Шуберт не міг собі навіть уявити… На поїздку збиралися гроші — грали у фанти, і той, хто програвав, платив. Друзі-художники робили зарисовки: ось усі вмощуються у візках, ось перша зупинка… Характерну постать Шуберта легко впізнати на цих малюнках.

З шумом розміщувалися у великому домі. Усім було дуже зручно. Володарем ставала музика. Слухали пісні Шуберта, танцювали під його музику, грали в чотири руки твори Бетховена і Шуберта. З музикою могли суперничати лише прогулянки. Вони захоплювали всіх, в тому числі й Франца. Виходили вдосвіта, коли природа тільки-но прокидалася від сну, вдихали свіже, прохолодив повітря, слухали щебетання пташок, ступали по росяній траві,— це було для Шуберта справжньою насолодою, великою радістю в житті.

У Відні «шубертіади» влаштовувалися і в домах, зареєстрованих австрійською поліцією як неблагонадійні. Здебільшого вони належали представникам передової інтелігенції. Шуберта приваблювала можливість сперечатися тут, не боячись доносу, відкрито обговорювати політику уряду, заборонені твори. Ближчими, ніж досі, ставали для нього події мистецького життя міста. В театрі поставили нову оперу німецького композитора Вебера «Вільний стрілець». Прем’єра пройшла з тріумфом. Композитора закидали квітами, на його честь писали вірші. Оперу слухав Бетховен, який захоплено вітав молодого композитора: «Тепер Вебер повинен писати опери, тільки опери, одну за одною, не задумуючись!»

Вебер заполонив Шуберта багатющим світом народної музики. В ній звучать австрійські й словацькі пісні, циганські романси і українські думи, угорські танці й чеські фуріанти, польські мазурки і куяв’яки, російські танцювальні мелодії… Усе це сприймає творча свідомість Шуберта, усе це впливає на музичну мову композитора, яка споїм корінням глибоко входить в яскравий світ народного мистецтва.

Веселі прогулянки по віденських околицях не заважали Шуберту серйозно замислюватися над долею свого покоління, над власним життям. Він пристрасно бажає створити в музиці світ, кращий за той, в якому живуть він та його ровесники, світ, сповнений світлих надій, хоч в ньому і не сховаєшся від драматичних сторін життя. Саме в цей час — на початку 20-х років — він працює над двома творами: вокальним циклом «Прекрасна мельничиха» і Симфонією № 7.

Доля цього чудового витвору шубертівського таланту — незвичайна. Приводом до створення симфонії було присвоєння Шуберту почесного звання одним із музичних товариств Австрії. Симфонію — дарунок товариству — композитор передав голові цього товариства, своєму давньому другові. Але той не віддав партитуру симфонії у фонд товариства, а тримав її у себе. Симфонія не виконувалася, і, лише випадково дізнавшись про це, віденський придворний капельмейстер Йоганн Харбек влітку 1865 року виманив ноти у її «крадія», тепер уже сімдесятирічного чоловіка.