Читать «Розповіді про композиторів» онлайн - страница 26

Так майже через сорок років після смерті Шуберта прозвучала Симфонія сі мінор, що дістала назву «Не-закінчена». І справді, у симфонії всього дві частини, хоч уже з часів Йозефа Гайдна — з другої половини XVIII століття — встановився чотиричастинний симфонічний цикл.

…Сувору, стриману тему повільно проводять низькі інструменти в глухих басах. Ця оркестрова фраза— немов епіграф, після якого ніжно й трепетно звучать «розмовні» репліки акомпанементу струпних. На їхньому фоні лине лірична мелодія, яку протяжно ведуть гобой і кларнет. Елегійні настрої змінюються радісним пожвавленням: звучить нова тема, народжена пісенно-танцювальною музикою віденських передмість. М’які акорди акомпанементу, гнучкий, пластичний наспів сповнені краси й задушевної щирості, властивої багатьом шубертівським пісням. Так композитор створює головні музичні образи першої частини.

Здавалося б, ніщо не віщує боротьби, сутичок, конфлікту, адже обидві ліричні темп такі близькі між собою. Та ось, ніби нехотя, повільно сповзає вниз тема-епіграф. Зловісні розкоти басів породжують фрази, сповнені пристрасної, болісної боротьби. Розбиваючись на дрібніші й переплітаючись, вони передають напружене зростання почуттів. Ось вони досягають найвищої межі й, неначе вибух, що розряджає повітря, звучать акорди всього оркестру. Якась несмілива спроба протиставити дій силі заспокоєність чується в ту мить, коли раптово лунають м’які акорди, що раніше віщували появу народнотанцювальної мелодії. Проте на перший план виступає провідна тема-епіграф. Тепер вона виражає непохитну волю, і від неї начебто залежить увесь дальший хід подій.

Драматизм наростає з новою силою. Боротьба досягає кульмінації.— Мужність або безсилля, — неначе промовляють зіставлені у протиборстві сили. Та ні, боротьба марна. Цю ідею втілено у безсилому згасанні фраз, в тужливих мелодійних тонах…

Як ліричний епізод, який не в змозі що-небудь змінити в цій трагедії, лпнуть знову задушевні мелодії — пісенні й танцювальні, що звучали на початку симфонії. Наче підводячи підсумок, з’являється тема-епіграф, що завершує першу частину. її безсиле, безнадійно-скорботне звучання ніби підтверджує головну думку композитора: зіткнувшись з ворожими силами, герой не може наполегливо боротися, добиваючись перемоги, він замикається в світі своїх переживань, залишаючи поле битви переможеним…

— Ось він — світ його переживань, — немовби каже нам наспівна музика другої частини симфонії. Тихі ліричні картини, пройняті м’яким світлом; щасливе безтурботне «розчипення» в природі… Звучать мало во безконечні мелодії-підголоски, плавні акорди супроводу… В такий світ ясної мрійності, тихих споглядальних настроїв, близьких до «співучих» австрійських пейзажів, кличе Шуберт свого героя від нерозв’язаних ним болісних життєвих питань.