Читать «Розповіді про композиторів» онлайн - страница 24

Здавалося, життя не обіцяє нічого світлого. Проте Франц не занепадає духом. Він мріє тільки про одне — про волю: вирватися із страшних учительських тенет і писати, писати, писати… Франц зрозумів, що здобути жадану волю він зможе тільки шляхом найрішучіших дій. Життя підказало йому вихід…

В дім графа Естсргазі, одного з найкрупніших австрійських магнатів, Шуберта ввів батько молоденької Кароліни Унгер, яка вже тоді розпочинала свою блискучу кар’єру співачки. Володіючи величезними маєтками, граф Естергазі з родиною проводив літо в Угорщині, неподалік від кордону Словаччини. Шуберт стан домашнім учителем музики в домі графа. Завдяки цій службі Франц позбувся всілякої залежності — моральної і матеріальної. Залишаючи на рік школу — про це подбав батько, виклопотавши синові відпустку, — Шуберт дістав жадану свободу. Та й місячне жалування в Естергазі було більше за річне в школі.

Отже, 5 липня 1818 року Шуберт виїхав у Желіз — літню резиденцію Естергазі. Усе тут подобалося Францові — мальовнича природа, часті прогулянки, можлівість спокійно створювати музику, бо маленьким графиням, яких навчав Шуберт, не слід було перевтомлюватися. Як дитина, радів він деревам і траві, сонячному промінню і свіжим запашним лукам…

Майже п’ять місяців пробув Шуберт у Желізі. Він ладен був голодувати, аби тільки займатися музикою. Але Франців батько думав інакше: синові належить поновити службу в школі. І як тільки Франц повернувся із Желіза, батько поклав перед ним прохання про надання йому колишнього місця.

Знов уроки, знов двадцять пар очей маленьких пустунів, які заважатимуть йому жити й писати музику, знову залежність від батька?.. Франц лише на мить уявив собі усе це, і хвиля протесту піднялася в його душі.

Ніхто не знав, про що розмовляли батько і син, — про це ніхто ніколи не розповідав. Відомо тільки, що «важливий» документ було розірвано.

Віднині Шуберт був зовсім вільний. Він переїхав до центральної частини Відня й поселився разом з талановитим поетом Йоганном Майрхофером. Нехай він часом і голодував, адже за два гульдени, одержані у Естергазі після тижня роботи, жити, не злидарюючи, було важко. Але Шуберт вважав себе найщасливішою людиною в світі.

Часто збиралася весела компанія — Францові друзі. Багато сміялися, жартували, одначе просто так байдики не били. Кожен мусив щось уміти — писати вірші або складати музику, малювати або ліпити. «Kann er was?» («Що він може?») — це було перше запитання кожному новачкові. І тому збори гуртка жартома називали «канервасами». Влаштовували й літературні читання, збираючись у задній кімнаті кав’ярні «Угорська корона», бо компанія, в якій щось читають, завжди могла викликати підозру, а тут друзі були в цілковитій безпеці. Великі поети стародавньої Греції — Гомер і Есхіл, німецький народний епос «Пісня про Нібелунгів», трагедії Шекспіра і поезія Гете… Які чудові твори звучали тут, викликаючи довгі задушевні бесіди, палкі, схвильовані суперечки!