Читать «Розповіді про композиторів» онлайн - страница 17

Попрощалися Шуберт і Шпаун друзями. Відтоді їх часто можна було бачити разом. Незважаючи на різницю у віці, їх багато чого зв’язувало і, насамперед, — музика. Вони гаряче обговорювали твори, які грав оркестр або які чули, і смаки їхні збігалися. Обидва пристрасно любили музику Моцарта.

— Це найкраща увертюра в усьому світі! — вигукнув Франц про увертюру до моцартівського «Весілля Фігаро». Але, замислившись, додав: — Я мало не забув про «Чарівну флейту».

Відчуваючи з боку Шпауна щиру прихильність до себе, Франц при всій своїй сором'язливості й замкнутості був з ним відвертий. Вже багато разів йому хотілося поділитися з другом важливою новиною, але щоразу вія відкладав цю розмову. Тут, у конвікті, Франц почав писати невеликі фортепіанні п’єси, часто в характері менуетів. Він розумів, що батько ніколи не погодиться на його музичну кар’єру, і був готовий до боротьби. Невпевненість викликало інше: чи справді добре те, що він пише, а може, це банально, нецікаво? Хотілося показати вдумливому другові свої перші спроби.

Одного разу Шпаун увійшов до музичної кімнати, де Франц розбирав моцартівську сонату. Щоб не заважати, він сів у кутку, чекаючи закінчення першої частини. Після останнього акорду Франц підійшов до друга, і між ними почалася така задушевна розмова, коли один одного розуміє з півслова. Саме тоді Шуберт попросив друга дещо послухати. Шпауну музика була не знайома, але дуже сподобалася. Мелодійна, красива, вона нагадувала менует.

Страшенно хвилюючись, Франц відкрив Йозефу свою таємницю: цю музику написав він сам.

— Це твоя музика? — Шпаун не міг отямитися від подиву.

— А тобі вона сподобалася?

— Дуже сподобалася, я ж кажу тобі. Просто я не думав, що ти можеш так написати. А що в тебе ще є?

Франца не довелося довго просити. Він став грати Йозефові один менует за одним.

Другова похвала надихнула Шуберта. Він повірив Йозефу і розповів йому про своє бажання бути композитором.

А поки що день за днем спливало одноманітне життя конвікту. Батько вимагав від сина найдокладнішого звіту про навчання з усіх предметів. З мовами, природною історією, географією Франц справлявся добре, а от з математикою були нелади. І коли батько у думці зіставляв прогалини з математики та музичні успіхи сина, він ставав особливо суворим: пророцтво старого Хольцера збувалося. Тоді батько обрав останній захід: заборонив хлопчикові з’являтися дома, поки становище не буде виправлене.

Франц ніколи не перечив батькові. Змовчав він і цього разу. Тільки міцніше стиснув губи, опустивши очі, і його прощання з матір’ю та братами було ніжніше, ніж звичайно. Хто знае, коли він знову побачить їх усіх… Звичайно, він буде старатися. Йому й самому прикро, що батько так засмутився. Але що поробиш, коли уроки математики проходять повз його вуха!